Лю Цысинь - Темний ліс

— Ракети-перехоплювачі оснащені ядерними боєголовками, — вимовив хтось після незручної паузи.

— Так, 1,5 мегатонни в тротиловому еквіваленті, то й що?

— Зовні майже темно. Враховуючи місцеположення цілі, ми можемо побачити спалах!

— Ви це можете побачити й на моніторі.

— Ззовні картина буде значно цікавіша, — сказав Редер.

— Я… Моя зміна на чергуванні скінчилася, генерале, — нервово тупцюючи, мовив Джонс.

— Моя теж, — додав Редер. Насправді це було лише виявом пошани з їхнього боку. Фіцрой обіймав посаду Старшого координатора Ради оборони Землі, не займав посади в НОРАД і НПРО та не мав там повноважень.

Фіцрой махнув рукою:

— Я не ваш командир. Робіть, що вважаєте за потрібне. Тільки нагадую: нам, можливо, доведеться ще довго працювати пліч-о-пліч.

Джонс із Редером щодуху наввипередки рвонули назов ні. Пройшли крізь десятитонні двері протирадіаційного захисту й видерлися на вершину гори Шаєнн. Над ними ясніло вечірнє небо, проте ніякого ядерного вибуху в космосі вони не побачили.

— Він має бути он там, — Джонс вказав пальцем.

— Можливо, ми запізнилися, — відповів Редер. Саркастично посміхнувся й запитав: — Вони справді вважають, що софон знову розгорнеться у вимірах із малим числом?

— Не думаю, що він дасть нам другий шанс. Він наділений інтелектом, — відповів Джонс.

— Усі погляди НПРО прикуті до космосу. Хіба не лишилося жодних загроз на Землі, від яких потрібно захищатися? Навіть якщо всі країни-спонсори тероризму перетворяться на агнців, ОЗТ нікуди не зникла. — Редер пирхнув. — Ці військові експерти у РОЗ тільки й мріють отримати якнайшвидші результати, байдуже, які. Фіцрой — один із них. Тепер вони можуть голосно стверджувати, що перший рубіж Системи оборони Землі збудовано, хоча у технічному плані майже ніяких змін не впроваджено. Єдиною метою системи на сьогодні є запобігання її розгортанню у вимірах макросвіту на навколоземній орбіті. А технологія — ще простіша за ті, що застосовуються для перехоплення власних ракет. Адже якщо вона все-таки з'явиться, то площа, по якій можна буде завдавати удару, — величезна… Капітане, я насправді запросив тебе піднятися сюди, щоб сказати ось що: чому ти поводишся, мов мала дитина з цим фотографуванням першого удару по ворогові? Навіщо третируєш генерала, га? Хіба не бачиш, що то за один, який він зашорений?

— Але хіба це для нього не комплімент?

— Він один із найкращих піарників у армії. І ти гадаєш, що на прес-конференції він заявить, буцімто першим ударом по ворогові був запуск ракети через помилку й недосконалість системи? Вони з колегами оголосять це вдалим тренуванням з відсічі реальній загрозі. Ось побачиш, — із цими словами Редер влігся на землю, широко розкинув руки, та почав із сумом роздивлятися зорі, що засвітилися в нічному небі. — Ти знаєш, Джонсе, якщо со-фон і справді знову розгорнеться, це буде вельми люб'язно з її боку. Дати такий шанс її знищити!

— І яка з цього буде користь? Уже відомо, що їх бозна-скільки летить до Сонячної системи, а скільки вже тут… І чому ти називаєш софон «вона», а не «він» чи «воно»?

Обернене до неба обличчя Редера набуло мрійливого виразу:

— Учора китайський полковник, який щойно прибув до центру, сказав: вони називають софон ім'ям японської жінки — Томоко [4] Прим. перекл. Японською мовою ті самі ієрогліфи, що китайською означають «софон» （智子, zhìzi）, дослівно —частка, наділена розумом, прочитуються як «Томоко» — досить поширене жіноче ім'я в Японії. .

Напередодні Чжан Юаньчао заповнив усі папери для виходу на пенсію і залишив хімічний завод, де працював понад сорок років. Його сусід, старий Ян, сказав що 60 і 16 — найкращий вік у житті: повсякденний тягар, який несуть 40-50-річні, вже минув, а хвороби і стареча немічність 70-80-річних ще далеко. Саме час насолоджуватися повнотою життя. Син і невістка Чжана мали стабільну роботу. Хоча син одружився пізненько, чекати на онука залишилося вже недовго. Чжан з дружиною не могли собі дозволити жити тут, проте їхній старий будинок знесли, а на отриману компенсацію вони рік тому придбали собі квартиру… Коли Чжан обмірковував усе це, життя здавалася чудовим. Проте, споглядаючи з вікон свого восьмого поверху місто під ясним небом, він не відчував радості в серці. Яке вже там друге безтурботне дитинство? Він мусив визнати, що в питаннях суспільної політики й державних взаємовідносин старий Ян таки мав рацію.

Сусід Ян Цзіньвень був шкільним учителем середніх класів на пенсії. Він частенько давав життєві поради Чжану, й остання з них така: для щастя у своєму поважному віці ти маєш постійно навчатися чогось нового. «От візьми хоча б інтернет: найменша дитина вже легко баражує його безмежними просторами. А ти не здатен відкрити браузер», — говорив Ян. Він навіть окреслив головну проблему Чжана, його недолік: той зовсім не цікавився нічим, що відбувалося довкола, жодними подіями, значущими для нього чи для людства загалом. Ян казав: «Твоя дружина може виплакатися, хоча б дивлячись оті нескінченні дурнуваті телевізійні мильні опери. А ти ж навіть ящика не дивишся. Взагалі не цікавишся ні національними питаннями, ані загальносвітовими проблемами. А це — важлива частина життя».