Лю Цысинь - Темний ліс

Тим часом Кент привів обслугу, що опікувалася будинком: економку, кухаря, водія, грума, шкіпера, аби познайомити з новим господарем. Коли вони пішли, Кент окремо відрекомендував Ло Цзі підполковника в цивільному, який відповідав за охорону об'єкта. Коли нарешті вони з Кентом залишилися наодинці, Ло Цзі спитав, де зараз Ши Цян.

— Він виконав завдання, забезпечив вашу охорону під час перельоту, тож, напевно, повернувся до Китаю.

— Я хочу, щоб він змінив підполковника на цій посаді. Ши Цян здається мені більш компетентним.

— Я дотримуюся тієї самої думки, але він зовсім не говорить англійською, тож виконувати обов'язки йому буде вкрай складно.

— То змініть охоронців на китайців, та й по всьому.

Кент пообіцяв зв'язатися з Ши Цяном і пішов. Ло Цзі також вийшов із вітальні на ідеально підстрижений газон, звідти побрів пірсом, що тягнувся аж до середини озера. Дістався його кінця, сперся об поруччя й довго вдивлявся у віддзеркалення засніжених гірських вершин у водяній гладіні. Навколо них тремтіло в сонячному промінні свіже повітря. Ло Цзі запитав у себе: «Що важить для тебе доля світу за чотири століття в такому сьогоденні?».

Та хай йому грець, тому планові «Обернених до стіни».

— Як цей виродок сюди потрапив? — спитав стиха учений біля терміналу.

— Напевно, для Оберненого це не проблема, — прошепотів інший.

— Надто прозаїчно з вигляду, чи не так, пане президенте? — доктор Аллен, директор Лос-Аламоської національної лабораторії, звернувся до Рея Діаса, якого супроводжував уздовж ряду комп'ютерних терміналів.

— Я більше не обіймаю посади президента, — відрубав Рей Діас, озираючись довкола.

— Це один із центрів моделювання ядерної зброї. Чотири такі самі розташовуються тут, у Лос-Аламосі, й ще три — у Ліверморській національній лабораторії.

В око Реєві Діасу впали два об'єкти: нові, з великими яскравими дисплеями та безліччю красивих ручок-мані-пуляторів на консолі. Проте Аллен потягнув його в іншому напрямку.

— Це ігрові машини. На тутешніх терміналах і консолях особливо не пограєш, тож ми привезли два автомати, щоб у вільний час знімати нервове навантаження.

Рей Діас помітив два інші пристрої, що кардинально відрізнялися від решти обладнання. Вони мали прозорий корпус, доволі складну конструкцію, у кожному булькотіла рідина. Він озирнувся й побачив посмішку Аллена. Той помотав головою, проте цього разу не намагався його зупинити:

— Це зволожувач повітря. Клімат у Нью-Мексико надто сухий. А це — автоматична кавоварка… Майку, зроби кави панові Рею Діасу. Ні, не тут, піди в мій кабінет, у мене там найкраще обсмажені зерна.

Рей Діас почав розглядати чорно-білі світлини по стінах. На одній упізнав Оппенгеймера, худорлявого чоловіка в капелюсі, з люлькою [31] Прим. перекл. Джуліус Роберт Оппенгеймер (Julius Robert Oppenheimer, 22 квітня 1904 року, Нью-Йорк — 18 лютого 1967 року, Принстон, Нью-Джерсі, США) — американський фі-зик-теоретик, професор фізики Каліфорнійського університету в Берклі, член Національної академії наук США. Відомий як науковий керівник Мангеттенського проекту, в рамках якого в роки Другої світової війни розроблялися перші зразки ядерної зброї; Оппенгеймера часто називають «батьком атомної бомби». , проте Аллен настирливо привертав його увагу до звичайнісіньких з вигляду терміналів.

— Ці дисплеї здаються застарілими, — відмахнувся Діас.

— За ними ховається найпотужніший у світі комп'ютер, здатний за секунду виконувати 500 трильйонів операцій із рухливою комою.

Цієї миті до Аллена підійшов один з інженерів:

— Докторе, розрахунки щодо AD4453OG завершені.

— Добре.

Інженер трохи стишив голос:

— Ми вимкнули модуль виведення даних, — і глянув на Рея Діаса.

— Продовжуй, — відповів Аллен, повертаючись до гостя. — Нам нема чого приховувати від Оберненого.

Цієї миті Рей Діас почув дивні звуки, роззирнувся й побачив довкола терміналів людей, які рвали руками паперові аркуші. Він подумав, що в такий спосіб тут знищують документацію, і пробурмотів:

— У вас тут навіть шредерів немає?

Проте згодом він зауважив, що всі рвуть чисті аркуші. Раптом хтось гукнув: «Скінчено!», й усі довкола з радісними вигуками підкинули клапті вгору. І без того засмічена підлога вкрилася новим шаром сміття.

— Це традиція центру моделювання. Під час вибуху першої атомної бомби доктор Фермі підкинув клаптики паперу в повітря й потім точно визначив еквівалент потужності заряду, вимірявши відстань, на яку вони відлетіли внаслідок дії ударної хвилі. Зараз ми робимо те саме, коли закінчуємо розрахунки певної моделі.