Лю Цысинь - Темний ліс

Коли Ши Цян розбудив Ло Цзі, виявилося, що той проспав без сновидінь понад шість годин і почувався вельми непогано.

— Ми підлітаємо. Підіймайся та давай собі раду.

Ло Цзі пішов до туалету, щоб умитися, а коли повернувся до загальної вітальні по простий сніданок, дізнався, що вони якраз почали зниження. За десять хвилин літак, провівши в повітрі п'ятнадцять годин, здійснив м'яку посадку.

Ши Цян звелів Ло Цзі поки що залишатися в літаку, а сам вийшов назовні. Він швидко повернувся в супроводі високого бездоганно одягнутого чоловіка європейської зовнішності, схожого з вигляду на посадовця найвищого рангу.

— Це доктор Ло? — спитав можновладець, глянувши на Ло Цзі. Він зауважив, що Ши Цян не розуміє англійської, тож повторив своє запитання поганенькою китайською.

— Так, це доктор Ло, — відповів Да Ши й коротко відрекомендував його Ло Цзі: — Це містер Кент, він займається організацією твоєї зустрічі.

— Це неабияка честь для мене, — відповів Кент із легким поклоном.

Потискаючи долоню Кента, Ло Цзі подумки відзначив, що ця людина має неабиякий досвід. Зовнішність могла збити з пантелику, але блиск у очах виказував знання багатьох великих секретів. Ло Цзі немовби причарував магнетизм його погляду, чи то диявольського, чи ангельського. Ніби спостерігаєш за вибухом атомної бомби й водночас милуєшся коштовним каменем чистої води не менших розмірів… У складній палітрі почуттів, що чаїлися в цих очах, Ло Цзі досить упевнено зміг би виокремити єдине: цей момент насправді багато важить у житті цього чоловіка.

Кент звернувся до Ши Цяна:

— Ви провели чудову роботу. Ваша зона відповідальності виявилася найчіткішою. Інші мали певні проблеми в процесі.

— Ми керувалися вказівками нашого керівництва: мінімізувати число етапів подорожі, — відповів Ши Цян.

— Це абсолютно слушно. За нинішніх обставин мінімальне число етапів — запорука безпеки. Ми дотримуватимемося цього принципу й зараз, коли поїдемо на сесію, й у майбутньому.

— Коли розпочнеться сесія?

— За годину.

— Ми в такому цейтноті?

— Початок сесії не прив'язувався до конкретної години, все залежало від того, коли прибуде останній кандидат.

— Воно й на ліпше. Тож передаємо вантаж?

— Ні, відповідальність і далі покладається на вас. Як я сказав, ви — найкращий.

Ши Цян кілька секунд помовчав, глянув на Ло Цзі й кивнув:

— Коли нас вводили в курс справ два дні тому, наші люди зіткнулися з купою проблем.

— Я вам обіцяю, що це питання вирішене, й у майбутньому ви не матимете подібного клопоту. Місцева поліція та військові співпрацюватимуть у режимі найбільшого сприяння. Тож, — Кент по черзі глянув на обох, — можемо рушати.

Коли Ло Цзі ступнув на трап, довкола ще панувала темрява. Він співставив час відльоту з тривалістю перебування в повітрі й зміг приблизно визначити, в якій частині земної кулі вони опинилися. Усю зону видимості вкривав густий туман. Ліхтарі по периметру марно силкувалися прорізати його тьмяно-жовтим світлом. Інші декорації, здавалося, магічним чином перенеслися з місця відльоту: завислі в повітрі гелікоптери виднілися лише як ледь під-свічені бліді тіні на полотні туману; швидко сформоване довкола літака кільце з військової техніки й солдатів зі зброєю напоготові; кілька офіцерів із раціями напохваті обговорюють щось важливе, час від часу зиркаючи в бік трапа. Від несподіваного ревіння, що почулося звідкись згори, волосся у Ло Цзі стало сторч; навіть незворушний Кент затулив вуха й глянув у небо. Там, досить близько до землі, були помітні невиразні спалахи — стрій винищувачів, які й досі чатували в очікуванні ворога. Вихлопи реактивних двигунів окреслили широке коло, ледь помітне в суцільному тумані. Здавалося, ніби якийсь гігант із глибин космосу обвів цей світ крейдою.

Ло Цзі з трьома супровідниками сіли у вочевидь броньований автомобіль, підігнаний до самісінького трапу, й він зірвався з місця, щойно дверцята зачинилися за останнім пасажиром. Шторки на вікнах були опущені, проте світло все-таки проникало до салону, й можна було здогадатися, що їхнє місце десь у середині конвою. Поки їхали, ніхто не зронив і пари з вуст. Ло Цзі вже шкірою відчував наближення невідомої розв'язки, що змінить майбутнє. Їхали цілу вічність, хоча насправді весь шлях відібрав лише сорок хвилин.

Коли Кент нарешті повідомив, що дісталися кінцевої точки подорожі, Ло Цзі розгледів крізь шторку на вікні цікавий силует. Він вирізнявся на тлі яскраво ілюмінованої будівлі позаду. Ло Цзі нізащо не сплутав би цей об'єкт ні з чим: він мав унікальну форму — гігантський револьвер із дулом, зав'язаним у вузол [21] Прим. перекл. Відома скульптура біля будівлі Штаб-квартири ООН. . Навряд існує десь у світі ще одна така скульптура; зараз він точно знав, де опинився.