Лю Цысинь - Темний ліс

Ці двоє втікачів передавали на Землю значно менше інформації, тож що сталося між ними — ніхто достеменно не знав. Вони на максимальному прискоренні втікали від Краплини й не сповільнювалися, на відміну від Зорельо-тів Землі. Тож палива на борту цих кораблів мало залишитися більше.

Темрява безмежного космічного простору викохала у своїх обіймах нове темне людство.

У хмарі металевих уламків, яка постійно розширювалася, «Синій простір» підкрався до «Ентерпрайз» та «Глибокого космосу», що не виказували ознак життя. «Синій простір» злив запаси термоядерного палива, розібрав на запчастини майже всі компоненти двох кораблів і попрямував до «Природного добору» з тією самою метою. Зорельоти Землі нагадували в ці хвилини масштабний будівельний майданчик: на корпусах трьох неживих кораблів квітли спалахи лазерів, за допомогою яких з кораблів діставали нутрощі. Якби Чжан Бейхай залишився живий, міг би пригадати авіаносець «Тан», заквітчаний схожими спалахами, на стапелях у доку два століття тому.

«Синій простір» вишикував порізані шматки корпусів трьох полеглих кораблів у коло на кшталт Стоунгенджу, перетворив цю ділянку космосу на масове поховання безневинних жертв Темної Битви.

У центральній точці споруди вишикувалися в скафандрах 1273 живих — екіпаж «Синього простору» в повному складі, все населення цивілізації Зорельотів Землі. Довкола них гірською грядою громадилися велетенські частини корпусів кораблів, поцятковані темними провалами вирізаних бронеплит, ніби системами глибоких печер. Рештки 4247 загиблих знайдуть вічний спокій у цих понівечених уламках, що поховали у своїй тіні й усіх живих, ніби ті опівночі вийшли на прогулянку долиною між гір. Тільки Чумацький Шлях холодно зорів, крізь щілини в корпусах понищених кораблів.

Церемонія прощання пройшла спокійно — нове людство в космосі оминуло власне дитинство.

Невеличкий вогник лампадки яскраво засвітився у відкритому космосі: 50-ваттну лампочку під'єднали до невеличкого радіоізотопного термоелектричного генера-тора, заряду якого мало вистачити на десятки тисяч років. Поряд залишили автоматичний пристрій із запасною сотнею лампочок, щоб замінювати перегорілу. Її слабке світло нагадувало мерехтливу свічку в гірській долині, що не в змозі осяяти ніч, але здатна вирізнити з темряви крихітну частку уламків. У освітленому місці залишили перегородку з титанового сплаву, на якій без епітафії вигравіювали імена всіх полеглих у Темній Битві.

За годину мавзолей востаннє освітив «Синій простір» — корабель розпочав прискорення й рушив далі. Поховання рухатиметься в космічній порожнечі зі швидкістю, що дорівнює одному відсотку швидкості світла; через кілька сотень років, потрапивши до хмари міжзоряного пилу, сповільниться до 0,003% цієї швидкості й досягне планетарної системи NH558J2 за 60 тисяч років. На той час «Синій простір» уже 50 тисяч років мчатиме до наступної зорі.

«Синій простір» мандрував у глибинах Всесвіту з достатньою кількістю палива. Запасних частин до всіх систем корабля назбирали у восьмикратній кількості; їх виявилося так багато, що вони не помістилися у внутрішніх відсіках корабля. Довелося доварювати елементи зовнішньої підвіски, щоб розмістити весь вантаж. Це змінило зовнішній вигляд корабля до невпізнаваності: обриси корпусу стали грубими, ніби тінь подорожнього з лантухом за плечима.

Рік тому по інший бік Сонячної системи «Бронзова доба» розпочала прискорення від руїн «Кванта» в напрямку сузір'я Тільця.

«Синій простір» і «Бронзова доба» народилися в яскравому світлі, але перетворилися на два кораблі, повні темряви.

Усесвіт також не завжди був темрявою: відразу після Великого вибуху вся матерія мала вигляд світла. І лише тоді, коли Всесвіт перетворився на попіл, у темряві закружляли часточки важких хімічних елементів, із яких сформувалися зорі й планети, а на них зародилося життя. Тож саме темрява є справжньою матір'ю всього живого, матір'ю цивілізації. Не світло.

Від Землі в напрямку «Синього простору» та «Бронзової доби» космічним простором линули мільярди прокльонів, але судна перерізали пуповину й назавжди обірвали всі зв'язки з Сонячною системою. Для них Земля вже загинула.

Два темні кораблі, невидимі в чорнилі космосу, повільно віддалялися від Сонячної системи. Тихо поринаючи у вічну ніч, несли вони з собою думки й спогади людей, мрії та славу цілого людства.

— Істинно!