Лю Цысинь - Темний ліс

— Підполковнику, навіть не згадуйте про гіпноз. Друге управління й так не надто популярне серед особового складу, а після цього воно перетвориться на зачумлений барак. І скільки ви залишатиметеся живими — ніхто не скаже.

Лань Сі зв'язався з полковником Скоттом, який обіймав ту саму посаду на кораблі «Ентерпрайз» та, крім того, виконував роль військового капелана. На більшості кораблів Азійського флоту така посада не передбачалася штатним розкладом. Як і раніше, «Ентерпрайз» разом з іншими трьома кораблями переслідування перебував на відстані 200 000 кілометрів від «Природного добору».

— Чому так темно у вас? — запитав Лань Сі, намагаючись хоча б щось розгледіти на зображенні, що передавалося з «Ентерпрайз». Стіни сферичної каюти Скотта ледь світилися тьмяно-жовтим та ще із зовнішніх камер проектувалося зображення зоряного неба. Скотт, здавалося, плавав у Всесвіті, сповненому тьмяного смогу. Його обличчя приховувала тінь, але Лань Сі відчув, що чоловік ховає очі від погляду з іншого боку екрану.

— Едемський сад накриває темрява, що поглинає все довкола, — стомлено мовив Скотт.

Лань Сі хотів поговорити зі Скоттом, бо той, як капелан «Ентерпрайз», під час сповіді міг чути багато цікаво-

го й важливого. І навіть не порушуючи таємниці, міг би дати кілька слушних порад. Але почувши його слова й побачивши, як він ховає очі в тінь, Лань Сі зрозумів, що годі чекати відвертих відповідей на запитання. Натомість, неочікувано навіть для себе, Лань Сі запитав про інше:

— Чи спіткає другий Едем доля першого?

— Не знаю, але гадюка вже підняла голову. Отруйний змій другого Едему впевнено заповзає до людських сердець.

— Отже, ви надкусили заборонений плід із дерева пізнання добра й зла?

Скотт повільно кивнув, опустив голову й більше не піднімав її, ніби намагаючись приховати погляд, аби не виказати власних думок:

— Можна сказати й так.

— Кого цього разу виженуть із Едемського саду? — запитав Лань Сі, відчуваючи, що починає тремтіти, а долоні вкриваються холодним потом.

— Багато кого, але, на відміну від першої історії, цього разу може хтось і залишиться.

— Хто? Хто залишиться?

Скотт важко зітхнув:

— Підполковнику Лань, я сказав достатньо. Чому б вам самому не відкусити від плоду пізнання? Так чи інакше, кожен має зробити цей крок, хіба ні?

— Де мені його шукати?

— Покиньте свою роботу й просто поміркуйте над цим. Зніміть обмеження з органів ваших відчуттів — і неодмінно знайдете відповідь.

Після розмови зі Скоттом, Лань Сі занедбав навіть найнагальнішу роботу та за порадою полковника узявся спокійно обмірковувати проблему. Відповідь знайшлася навіть швидше, ніж він міг припустити. Холодний і слизький змій Едему заповз і в його свідомість: Лань Сі знайшов плід пізнання й надкусив його. Останні промені Сонця зникли назавжди, й усе суще оповила темрява.

На Зорельотах Землі тихо бриніла невидима струна, готова будь-якої миті порватися.

За два дні капітан «Вищого закону» скоїв самогубство. Тієї миті він самотньо стояв на кормовій платформі, яку відділяв від космосу лише прозорий купол. Це мало вигляд спроби злити водно корабель і нескінченність простору. Корма була повернена в напрямку Сонячної системи, й Сонце мало вигляд невеличкої жовтої зорі, трохи яскравішої за інші. Далі сяяли розріджені зорі периферійного спірального рукава Чумацького Шляху — нашої галактики. Всесвіт зарозуміло демонстрував усю свою глибину, не залишав надії ні розуму, ані очам людини, яка прагнула підтримки.

— Темно. Як же в біса темно, — сказав сам собі капітан і застрелився.

Дізнавшись про самогубство капітана «Вищого закону», Дунфан Яньсюй зрозуміла, що часу лишилося обмаль, тож невідкладно покликала на нараду до великого сферичного ангара для винищувачів двох своїх віце-капітанів.

Коли йшла коридором до ангару, ззаду хтось гукнув її. Озирнулася й побачила Чжана Бейхая. В останні два дні через невеселі роздуми вона майже забула про його існування. Його погляд, сповнений ніжної батьківської любові, заспокоював і додавав сили. Дунфан Яньсюй відчула себе майже такою врівноваженою, як раніше. Зараз побачити на Зорельотах Землі погляд, на який не впала б тінь, було великою удачею.

— Дунфано, мені здається, що ви останнім часом не в собі. Хоча не знаю справжньої причини, але ви маєте тягар на серці. Що з вами коїться?

Вона не відповіла, натомість сама запитала:

— Пане, а як вам ведеться? Все гаразд?