Лю Цысинь - Темний ліс

Здавалося, повітря в конференц-залі на одну мить застигло — так ці слова приголомшили присутніх.

— Яких наслідків слід очікувати в разі припинення трансляції сигналу «Колиски»? — запитав представник Великої Британії, вже не намагаючись приховати хвилювання.

— О, повірте, щось таки станеться, — з усмішкою відповів Рей Діас. — Як-не-як, уже двадцять років я Обернений і маю за душею щось для особистого використання.

— Гаразд, містере Рею Діасе, то чи не погодитеся ви відверто відповісти на одне запитання? — представник Франції намагався вдавати спокій, проте голос у нього все-таки трохи тремтів. — За скількох людей ви, чи нехай буде й так — ми всі відповідальні?

Рей Діас витріщився на нього, ніби той запитав якусь дурницю.

— Скільки людей у це втягнуто? Я вважав кожного з присутніх респектабельним джентльменом, для якого права людини — понад усе. Життя одного чи 8,2 мільйона [60] Прим. автора. Чисельність населення Нью-Йорка. — хіба є принципова різниця? Якщо йдеться про життя однієї людини, цим можна знехтувати?

Представник США звівся на ноги й заговорив, не в змозі стримуватися:

— Ще на зорі проекту «Обернені до стіни», два десятиліття тому, ми попереджали, що це за один, — він різко викинув руку в бік Рея Діаса. Глибоко вдихнув, намагаючись відновити контроль над емоціями, але не зміг. — Він — суще породження зла, брудний терорист і завжди ним був! Сам диявол!!! Ви відкоркували пляшку й випустили джина на волю, ви несете за це відповідальність! Саме ООН несе відповідальність за всі наслідки!!! — несамовито волав він, розкидаючи папери.

— Заспокойтеся містере представник, — посміхнувся Рей Діас. — «Колиска» вельми чутлива до зміни моїх фізіологічних показників, тож якщо мене опанує таке шаленство, як у вас, передавання сигналів стримування негайно припиниться. Я не можу піддаватися власним емоціям, але ви всі, присутні тут, постійно намагаєтеся зробити мене нещасним. Хоча й для загального блага, й для блага кожного з присутніх окремо мали би докладати всіх зусиль, щоб зробити мене щасливішим.

— Які ваші вимоги? — ледь чутно запитав Гаранін.

Посмішка Рея Діаса посмутнішала, він похитав головою:

— Пане Голово, які в мене можуть бути вимоги, крім єдиної: якнайшвидше й без перешкод забратися звідси? В аеропорту Кеннеді чекає чартерний літак, який доправить мене додому, до моєї країни.

У залі засідань запанувала тиша, й кожен із присутніх переводив погляд з Рея Діаса до представника США. Той не зміг довго витримувати цих благальних поглядів, важко опустився у своє крісло й процідив крізь зуби лише двоє слів:

— Забирайтеся геть.

Рей Діас повільно підвівся, кивнув і попрямував до виходу.

— Містере Рею Діасе, зачекайте, я проведу вас додому, — запропонував Гаранін, спускаючись із узвишшя трибуни.

Рей Діас зупинився і мовчки чекав, поки вже літній Гаранін, дошкутильгає до нього.

— Дякую вам, пане Голово. Гадаю, ви також волієте залишити цих людей.

Вони вдвох дійшли до виходу із зали засідань, на порозі Рей Діас широким жестом обійняв Гараніна й знову повернувся до аудиторії.

— Панове, я не сумуватиму за цим місцем. Хоча марно витратив понад двадцять років свого життя, працюючи тут, жодного однодумця не придбав, тому волію повернутися на батьківщину до свого народу. Так, моя країна і мої люди. Я скучив за ними.

Усіх присутніх здивували сльози, що бриніли на очах цього сильного, вольового чоловіка. Впоравшись з емоціями, він зрештою продовжив:

— Найбільше за все я хочу повернутися на батьківщину, й це не частина плану. Аж ніяк.

Вийшовши на вулицю, Рей Діас простягнув руки назустріч полуденному сонцю й піднесено вигукнув:

— О Сонце, мій давній товаришу!

Геліофобія, що мучила його впродовж останніх двадцяти років, зникла так само раптово, як і почалася.

Літак із Реєм Діасом на борту швидко залишив позаду берегову лінію США, над безкраїми просторами величного Атлантичного океану взяв курс на південь.

Уже в салоні літака Гаранін повернувся до розмови в ООН і прямо запитав:

— Зі мною на борту літака ви можете вже не хвилюватися за власну безпеку. Будь ласка, скажіть мені, де знаходиться заряд, який ви під'єднали до «запобіжника мерця».

— Та не існує ніякого заряду. Це був лише трюк, аби вислизнути з рук недоброзичливців, — Рей Діас зняв годинник і передав його Гараніну. — Це примітивний передавач, перероблений із телефона Motorola. Ніякого рівня серцебиття він, певна річ, не відслідковує, та й взагалі я його давно вже вимкнув. Залиште собі на добру згадку.