Эльфрида Елинек - Коханки

Нікому не потрібен вміст Паулиного живота, ніхто не бажає його ростити й пестити. Нікому не потрібна й сама Паула, ні із вмістом, ні без нього. Навіть на Паулину шкіру не знайшлося б покупців. З неї-бо не зшиєш наволочку й не сплетеш килимок.

Про Паулину голову не йдеться. Якщо знайдеться покупець на Паулине тіло й на її робочі руки, він дістане голову на додачу, на дурняк, як рекламний додаток або як преміальні за вислугу років. Далекоглядні люди, що зібрали велику раду із приводу власності й засобу виробництва на ймення Еріх, оцінюють Паулину голову як недолік, адже вона занадто багато думає, тому керувати нею важко.

Астматик важко дихає через свої зябра й стогне, вимагаючи обіду. Колишній чиновник має право. Паула, що вимагає віддати їй Еріха, має право його вимагати, але нічого не одержить. Еріхова мати зривається з місця й спрямовується до плити, де жариться й париться їжа, і татусь, якому важко розмовляти, не встиг ще чітко прохрипіти свій наказ, як порція гуляшу з’являється на столі.

Підбиваємо підсумок. Паула ніколи не ввійде в цей будинок. Тільки через трупи трьох дорослих людей. У нас немає зайвої роботи, ми самі з усім справляємося. Жінки роблять жіночу роботу, Еріх, чоловік — чоловічу, а її чимало. Крім того, Еріх важливий як добувач грошей. Гроші важать більше, дістати їх ще важче, ніж роботу. Роботи нам завжди вистачає, а от грошей далеко не завжди.

Верховодить усіма диригент-астматик. Він диригує цим оркестром інвалідів, не вимовляючи ні слова. Гостру приправу підсипають хворі ноги матері. Через них робота за плитою, у підвалі, у корівнику й у постелі ніколи не знудить. Недуга присмачує роботу, надто її урізноманітнює.

Астматик — колишній чиновник, і командувати він добре вміє. У нього є й здібності до цього діла. Дихати астматик майже не може, але свої ґрунтовно вимуштрувані здібності продемонструвати йому ще до снаги. Той, хто попрацював на залізниці, збереже свої вміння на все життя, навіть якщо залізниці вже не буде. Паулі тут нема чого шукати, бажати й просити.

Паула у вихідній сукні сидить на кухні й чекає. Свою голову, якій дісталося стільки ляпасів, вона ховає в животі, якому дісталося стільки стусанів. Вона згорнулася в клубок, немов їжачок, хіба що голок бракує. Руки її, що ще не пройшли іспит на швейну майстерність, безпомічно тримають тканину, що розпустилася по нитці. Шевство їй не підмога. Паула й майстерня занадто недовго були знайомі. У Паулиній голові набухає, немов маленька брунька, думка про те, а чи не краще було вибрати шевство замість Еріха. Бруньку відразу обривають і розтоптують. У Паулиному серці тихо в’яне останній паросток кохання. У мийці тихо дрімає брудний посуд. У великій сковорідці разом із пригорілим жиром накопичується чергова порція ляпасів, які одержить Паула, якщо негайно ж не збереться все помити. Еріх вирішив притиснути Паулу, і ні до чого гарного це їх не привело, хіба що принесло Паулі горе, від якого їй і раніше нікуди було дітися. По суті, це навіть відкинуло Еріха назад у його кар’єрі автомобіліста й власника мопеда. Як не крути, дитина, якщо захоче, зніме з батьків останню шкуру.

Еріх сподівається, що в цьому конфлікті інтересів перемогу святкуватиме мопед. Висловивши своє рішення про те, що він віддає перевагу мопеду, а не Паулі, прямо у випнуті очі астматика, Еріх сідає в сідло мопеда-переможця й жене щосили на захід слідом за сонцем, яке котиться за гору. Астматик відчуває полегкість. Бо ж від мопеда, який знай їсть гроші, він парубійка зможе позбавити, хіба що з часом.

Розлютовані Паулині батьки скочуються з гори вниз, просто в руки до Паули. Ідучи, вони залишили від Паули одні руїни, тепер же, коли вони переконуються, що вона навіть посуд не помила, від неї після побоїв залишаються самі кісточки і пір’я.

Захід чекає Еріха. Там знову з’явилися дачники, серед них є і жінки.

А отже, Еріхові пощастить гідно застосувати мистецтво кохання.

Паула від страждань ледве не божеволіє. Їй здається, що свідомість залишає її, випливає потихеньку з усіх отворів у тілі, поки не залишиться порожня оболонка. Вона б’ється своєю бідною головою об стіну. Турботливі батьки раді, що не доводиться витрачати сил на новий прочухан. Браво, Паула, вона сама про все подбає.

Жіночої солідарності від матері не дочекаєшся. Якщо вже їй випало подохнути від раку, нехай Паула зазнає душевних мук, це ж бо не так боляче, як муки тілесні, які доводиться терпіти неньці. Батько говорить: «Ступай знову вчитися на кравчиню, щоб потім було на що утримувати дитину».