Эльфрида Елинек - Коханки

І візьме Гайнц якщо не секретарку, і не студентку, і не секретарку… не секретарку, то вже точно жінку, справжню ЖІНКУ, що вміло орудує щіткою і на всякі нечистоти їй начхати. У себе вдома Бріґітта і пальцем не ворухне, адже це те саме, що й вкладати капітал і докладати зусиль і при цьому намагатися «розкрутити» підприємство, яке ось-ось збанкрутує, а доти приноситиме самі збитки. Жодних перспектив. Жодних надій. Бріґітта вкладає свій капітал у те, з чого може щось вийти. Нове-новісіньке життя.

Що розум у Бріґітти курячий, то чим усе закінчиться, поки що незрозуміло.

Адже, зрештою, будь-який менеджер, який щось планує, може підійти до всього з головою, а Бріґітті доводиться розраховувати тільки на свої роботящі руки. Та й квит. Зате руки її можуть працювати за трьох, якщо потрібно. Потрібно. Заради Гайнца.

Гайнцовій матері Бріґітта годить як лихій болячці. Ладна підбирати за нею лайно, як ось у тому унітазі, що його вона драїть. «Одного чудового дня я пошлю все це до біса, бо майбутнє лежатиме переді мною. Ні, щойно я позбудуся лайна, це й буде моє майбутнє. Спочатку мені треба дійти до належного становища, тоді я ЗМОЖУ розраховувати на майбутнє. Майбутнє — це розкіш. Забагато його ніколи не буває».

Цей маленький епізод не значить нічого, крім того, що Бріґітта вміє працювати, якщо буде треба.

А працювати треба.

Паула і її приклад. Паула родом із села.

Досі сільське життя держало її у цупких шорах, її і її заміжніх сестер Еріку й Ренату. Їх уже можна не брати до уваги, справа стоїть так, немов їх і на світі не було. З Паулою все інакше, вона — із сестер найменша, і весь світ ще перед нею. Їй п’ятнадцять років. Вона досить доросла, щоб замислитися над тим, чим їй зайнятися далі: сидіти вдома чи податися в крамарки. Сидіти вдома чи податися в крамарки.

У її віці всі дівчата досить дорослі, щоб прикинути, що його далі робити. Школу вони закінчили, всі чоловіки з села або вже лісоруби, або ще вчаться на столяра, електрика, бляхаря, муляра, або влаштовуються на фабрику, або намагаються знайти місце столяра, електрика, бляхаря, муляра або різнороба на фабриці, щоб, урешті, вернути у ліс й валяти дерева. Дівчата стають їхніми дружинами. Єгер — ремесло краще, проте на цьому місці завжди опиняється якийсь приблудько. Ні вчителя, ані священика в селі нема, бо, зрештою, церкви з школою нема і в заводі. Та й таке тепленьке інтелігентне місце завідувача місцевої філії універсаму теж доп’яв приплентач, під орудою якого працюють три крамарки, вони із села, й одна учениця, вона теж із села. Жінки працюють крамарками або помічницями крамарок, поки не вийдуть заміж. Коли вони виходять заміж, то кидають ту торгівлю, бо і їх самих уже продали, і на їхнє місце приходить нова крамарка й торгує собі далі, одна миттю змінює іншу.

Так згодом виник природний кругообіг: народження, вступ у життя й заміжжя, а відтак слідом — виборсування з життя, а дочки сидять удома або торгують, найчастіше — сидять удома, потім дочка входить у життя, а мати з нього виборсується, дочка виходить заміж, кидає роботу, прибирає ногу, щойно ступивши на першу життєву сходинку, теж народжує дочку, і продуктова крамниця — своєрідний поворітний круг у природному кругообігу природи; в овочах і фруктах відбиваються пори року, відбивається людське життя в різноманітних формах його вираження, в одній-єдиній вітрині відбиваються уважні обличчя крамарок, які зійшлися сюди, щоб дочекатися заміжжя й життя.

Але заміжжя завжди приходить саме, не беручи із собою життя. Заміжні жінки в крамниці не працюють, хіба в тому разі, коли чоловік сидить без роботи або скалічився. А горенько всі чоловіки топлять у чарці.

Робота в дроворубів важка й небезпечна, вже траплялося, що хтось і додому не вертався.

Тому вони й насолоджуються життям по повній програмі, поки молоді.

Жодному дівчиську, якому виповнилося тринадцять, не дають спокою. Один одного хоче обставити, всім кортить побуцкатись, а як дійде до цього, то по селу лиш виляски йдуть. І далі, по всій долині.

А коли молодість добігає кінця, парубок приводить у будинок старанну, хазяйновиту дружину. Молодість скінчилася — старість на порозі.

Жінка і собі віддівочила, надходить час народжувати дітей.

Чоловікам легше, вони дорослішають і старіють, знай собі заливають за комір, аби підтримати сили й захиститися від хвороб, приміром, од раку, а от жінки воюють зі смертю роками, часом настільки довго, що дорослішають їхні дочки й поруч із ними вступають у свою сутичку зі смертю. Жінки переймаються ненавистю до своїх дочок і хочуть, аби дочки віддали Богу душу якнайшвидше, як вони, матері, колись-то.