Джонатан Фоер - Все ясно

«Залізнична мандрівка вам сподобалася?» — запитав я його. «О, Боже, — вигукнув він, — двадцять шість годин, затрахала незносно!» Ця дівчина — Незносна — напевне все зробила су-пер, подумав я про себе. Потім я спитав: «Ви хоч би трохи перекимарили?» «Що?» «Ну, кимарнули ви?» «Не розумію». «Упокоїлися?» «Як?» «Ви упокоїлися в поїзді?» «Та ні, — сказав він, — нічого я не упокоювався». «Ш-шо?» «Я… не… у… по… ко… ю… вав… ся». «А, прикордонники?» «Вони нас не затримали, — відповів він, я багато чув про них, обіцяли, що вони ну, знаєте, зададуть нам жару. Але вони тільки зайшли, звірили паспорти й більше нас не чіпали взагалі». «Ш-шо?» «Мені казали, що будуть проблеми, але жодних проблем не було». «А, так ви про них чули?!» «Ну, так. Мені казали, що вони добрячі скурві сраки». Добрячі скурві сраки. Я закарбую це у своєму мозку.

Правду сказати, мені було аж якось не по собі, шо у героя не сталося жодних пригод чи ока-зій з прикордонниками. У них була брутальна звичка забирати в людей з потягів різні речі без дозволу. Коли мій Батя одного разу поїхав до Праги у відрядження від «Доріг предків» і коли він заснув, то прикордонники витягли з його валізи багато класних речей, шо викликає законне обурення, бо у мого Баті класних речей не так вже й багато. (Це так нетипово думати, шо хтось колись образив Батю. Я звик думати,

то ролі в світі не міняються.) Я також чув різні Історії про вояжерів, які змушені були поділишся з прикордонниками частиною валюти, шоб ті повернули їхні документи. Американцям від всього того могло бути або краще, або гірше. Ліпше, якшо прикордонник любив Америку й хотів справити на американця враження доблесного сторожа кордону. Цей прикордонник думав, шо колись-то зустріне цього американця вже в Америці, і шо американець візьме його з собою на гру «Чикаго Булз», і купить йому блакитні джинси і білий хліб, і тонкий туалетний папір. Цей прикордонник мріє говорити англійською без акценту і в один день одружитися з дівчиною з великими м'якими цицьками. І цей прикордонник зізнається вам, що йому не подобається місце, де він живе.

Другий вид сторожів — це ті, які теж люблять Америку, але ненавидять американців, зате, шо нони американці. Такі найгірші за все. Такий прикордонник знає, шо він ніколи не потрапить до Америки й більше ніколи не побачить американця. І він буде красти в американця й залякувати його, шоб продемонструвати, шо він може це зробити. Річ у тім, шо це єдиний випадок у його житті показати, шо Україна вища за Америку, а він сам — вищий за американця. Про це мені розказав Батя, і я впевнений, шо він теж впевнений, шо так справедливо.

Коли ми дісталися до машини, Дєд терпляче очікував нас там, як йому наказував Батя. Він був дуже терплячий і мило похрапував. Він похрапував з такою гучністю, шо я і герой могли чути його, хоча вікна в машині були зачинені. Здавалося, шо машина працює. «Це наш шофер, — сказав я, — це шофер-експерт». На фізіономії героя я став спостерігати чудернацьки здивовану усмішку, її я бачив уже вдруге. Це тривало хвилин з чотири. «З ним усе в порядку?» — запитав герой. «Ш-шо? — перепитав я. — Я вас не зрозумів. Говоріть, будь ласка, повільніше». Здається, герой подумав, шо я некомпетентний в мовних питаннях. «3… на… шим… во… ді… єм… все… в… по… ряд… ку?» «Ну, мови нема! — відповідав я. — Я вам скажу, шо я його дуже навіть добре знаю. Це мій Дєд». У цей момент про себе нагадав Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, бо він вистрибнув із заднього сидіння на вікно й загавкав зі всієї дурі.

«О, Господи Ісусе!» — блискавично відреагував герой і відскочив від машини. «Не лякайтеся, — заспокоїв я героя, коли сучка притиснулася мордою до скла. — Це всього лише сучка-поводир нашого шофера». Далі я показав на її сорочину, але вона була настільки витерта, шо видно було тільки «ОФІЦІЙНА ПСИНА». «Вона скажена, — сказав я, — але дуже грайлива».

«Дєд, — сказав я, простягаючи руку, шоб його розбудити, — Дєд, він уже тут». Дєд покрутив головою. «Він так завжди упокоюється», — сказав я герою в надії, шо він буде менше нервувати. «Може, це і на руку», — сказав герой. «Ш-шо?» — перепитав я. «Я сказав, може, це і на руку». «А шо значить на руку?» «Ну, що це нам допоможе. А шо ж ми робитимемо з цією собакою?» З того часу я часто користуюся цією американською ідіомою. У тусовочних нічних клубах (нічниках) я кажу дівчатам: «Мені це на руку, коли я розглядаю твої безподобні цицьки». І тоді я усвідомлюю, шо вона вкурила, шо я супер-класний чоловік. Потім ми переходимо до плотських утіх і наші коліна переплітаються.