Юрий Винничук: Груші в тісті

А проте, як я насправді ним став, читайте в наступному числі.

Історія ця наробила галасу і перейшла у фольклор. Її переказують в різних варіантах, плутаючи при цьому головних героїв.

Діло було за Брежнєва. Часи були туманні, невиразні і сповнені тихого смутку. Останнє в зв’язку з тим, що доводилося жити в сузір’ї КГБ.

У1973 році я закінчував Івано-Франківський педінститут. Моє палке кохання з дочкою начальника в’язниці КГБ завершилося. За кілька днів після того, як я сказав панночці, що одруження треба відкласти, мене викликали вперше до КГБ. Єдина людина, якій я про це повідомив, був поет Ярослав Павуляк. Він саме приїхав до мене зі Львова і мав уже значний досвід контактів з чекістами. За те тільки, що він у своєму селі Настасові на Тернопільщині поставив пам’ятника Шевченкові, ним теж зацікавився КГБ і не давав продихнути, його було звільнено з Львівського, а потім і Чернівецького університету. Славко порадив мені розслабитися і перестати думати про погане.

– В спілкуванні з чекістами краще бути Швейком, ніж Дон Кіхотом. Коли підеш на зустріч, прихопи квіти.

Це видалося мені поганим жартом.

– Та ти що, з дуба впав? Які квіти?

Але він таки змусив мене купити букета і відпровадив до будівлі, яка навівала жах на всіх мешканців міста. Я зайшов усередину і сказав постовому, що мене хоче бачити Кушнір. Той передзвонив і за хвилю переді мною з’явився єхидний тип з побитим віспою обличчям.

– Це вам, – простяг я квіти.

– Чому мені? – не второпав той, механічно беручи букета.

– Я завше на перше побачення приходжу з квітами, – відказав я з дурнуватою посмішкою.

– О дає! – підморгнув йому постовий і почав іржати, як кінь.

Все, що відбулося далі, не належить до цієї історії. Просто Славко мені тоді поміг подолати стрес і навчив, як боротися за виживання.

Наступного дня я здавав залік, Славко від нічого робити тинявся коридором, чекаючи, поки здам. На філології тоді, як і тепер, на чотирьох хлопців припадало біля півсотні дівчат. Природно, що вони зацікавилися незнайомцем і стали випитувати, хто це на мене чекає. Не замислюючись ані на хвильку, я бовкнув:

– А це Микола Вінграновський. Приїхав до мене в гості.

Для спраглих любові філологинь з’ява такого ніжного лірика була як манна небесна на нашому загумінку. Адже Франківськ тоді рідко навідували відомі особи. До того ж Вінграновський належав до ВИБРАНИХ поетів, його вірші красувалися в дівочих альбомах, оздоблені квіточками, віночками, метеликами та іншими дурничками. Зрештою, і для мене поезія Вінграновського була дуже близькою, багато віршів я знав напам’ять і не раз дівчата записували ті вірші з моєї пам’яті та одна в одної, на очі не бачивши книжки.

Вони враз обступили мене і почали просити, аби я влаштував їм зустріч з поетом. Я задля поважності пом’явся, але не дав себе довго просити, і ми домовились, що завтра в суботу прийдемо до них у гуртожиток.

– Між іншим завтра в нас забава, – повідомив я Славка, коли після заліку ми вийшли з інституту. – Зустріч з Миколою Вінграновським.

– Справді? Він що – сюди приїхав?

– Звичайно. Він тут і розмовляє зараз зі мною.

Славко злегенька отетерів і, щоб довго його не мордувати, я припечатав:

– Ти будеш Вінграновським.

– Е! Ми так не домовлялися!

– А ти бачив, які в нас дівчатка? Вони за Вінграновським просто вмлівають. Готові у вогонь і в воду! Ти хочеш зіпсувати їм свято? Ти тільки задумайся, що вони бачать у цьому зачуханому Франківську? А їм же так хочеться причаститися чогось високого!

– Перестань! Я що – клоун?

– І не забувай, що минули Великодні свята – закуски буде повно. Ти їв гуцульську кулешу?

Славко м’якнув на очах.

– Але в мене вимова зовсім не київська, – долали його сумніви.

– Дурниці. Маєш цілий день для вправляння. Я ж не прошу тебе зіграти роль Павла Ребра чи Григорія Петрука-Попика. Ти тільки подумай – цілий вечір ти будеш Миколою Вінграновським! Кожне твоє слово буде на вагу золота. Будь-яка панна вмре від щастя за один твій поцілунок.

– Я не знаю його віршів напам’ять.

Вочевидь це вже був останній і далеко не найважливіший аргумент.

– Ну й дурниці. Не так багато поетів здатні читати свої вірші з пам’яті. Зате ти знаєш напам’ять свої вірші. От їх ти в основному й будеш читати.

– Свої вірші?

– Власне! У вас багато спільного. У тебе, правда, більше сюрреалістичних образів, але це нічого. Пізній Вінграновський буде у нас сюрреалістом.