Марія Влад - Який цей світ

Здесь есть возможность читать онлайн «Марія Влад - Який цей світ» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2000, ISBN: 2000, Издательство: РПО Граффіті Груп, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Який цей світ: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Який цей світ»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Марія Влад відома в Україні та за її межами як автор дев'яти поетичних книг і десятої прозової про звичаї, побут і християнську мораль наших предків. Активна громадянська позиція в житті яскраво відображена в поезії, прозі, публіцистиці майстра Золотого пера.
Проблеми нації, християнської етики, загальнолюдські і родинні стосунки тісно переплелися у новелістичній книзі "Який цей світ", що дійшла до свого читача з допомогою Міжнародного фонду сприяння розвитку мистецтва і культури, очолюваного японським діячем культури, бізнесменом Тошу Фукамі, та Центру суспільно-політичних досліджень НаУКМА.
Художник: Олена Гайдамака
Літературний редактор: Ольга Кавун
Дизайн і комп'ютерна верстка: Сергій Кизима

Який цей світ — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Який цей світ», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

- То що, серйозно стріляють ? - перепитую сама не знаю кого. - Це не кіно? Це тепер?

- Та ж, бачите, - каже всезнаючий мій напарник. – От петрушка, якби ще нам не відгукнулось...

- Пані, - обережно торкається рукава молодий канадець, - вам слід миротворити ось там, у Москві...

Доки Андрій мені переклав, офіцер з єхидною фізіономією втік.

А й справді, хвилююся, гасимо вогонь у Боснії, а хтозна що в нас там коїться.

Люди на війні звикають. Навіть дітлахи лазять по підбитих танках, ганяють окопами, бо війна війною, а вони малі і їм треба гратися. Вода всюди затруєна, хліба нема, електрики також, зате зброя валяється всюди, правда, залишки зброї, та справжньої, і гратися є чим, і ховатися є де.

Поволеньки і я звикла до стрілянини. Навіть мову перестрілок почала ночами розуміти. Ага, це снайпер. А це з-під нашої казарми кулі пішли. А оце вже провокує - ану чи відізвуться. Є, відповіли довгою чергою. І знов тихо. Але ненадовго. Коли зовсім умовкають, тоді вже й не спиться - щось тут затівається, раз не стріляють...

І до такого звикаєш.

А як можна звикнути до того, чого пояснити не можна. Війну ніхто пояснити не може. Про неї можуть писати, зображати її різними ракурсами, кожен на свій лад, а дати логічного пояснення ходу війна неможливо. Бо війна не має логіки. Вона - найнелогічніше з людських діянь. Як трясовина. Всіх зассе, хто в неї вступить. А там, на дні, вже нічого не видно, хто б ти не був - не ти нею, а вона тобою править. Своїми алогічними правилами. Не дивно, декотрі молоді миротворці сходили з розуму, не сприйнявши очевидного.

"Ту кулю, що твоя, ти не почуєш, а решта мимо тебе пролетять", - як я глибоко відчула зміст Андрієвого прислів'я, він і раніше його повторював, але дійшло до мене саме тут. Аж тепер доречно і заспокійливо діяв цей вислів. Бо розповідай сто разів про гриби тому, хто їх не бачив, не куштував, він так і не знатиме їх смаку...

Ех, гриби, гриби... Як вони виманювали наших хлоп'ят на міни у боснійських лісах. Сидять бійці на чек-пойнті, їсти хочеться, французькі пайки хоч і ситні, та незвичні, супчику хочеться, та щоб із білими грибочками. А грибів кишить, ступи за кущ, а там... І нема хлопця, у ліпшому разі - ногу відірве...

А коли ми вздріли перше немовля без ніжки, отоді вже душа моя не стрималася - вовком завила:

За що ми, люди, так себе караємо,

Наприкінці двадцятого століття?!.

Ми пекло бачили.

Це пекло у Сараєві.

Та в пеклі грішники.

А тут невинні діти...

А загалом не писалося. Забагато бачили очі, не сприймав мозок, конвульсилося серце. Не для жінки це видовище. Хоча жінки у бронежилетах тут була. Француженки, американки, норвежки. Одна мадам майор з-під Версаля пишалася там, що спить на своїй плащ-палатці, а не так, як я – на простирадлах.

На війні людина некрасива. Це так. Вірніше, війна людину не красить.

Хоча й ні. Стоїть вродливий вінничанин на чек-пойнті в Ігмані, дивиться вниз на село і милується - яка краса, особливо вранці, коли туманець випав і сонце виходить з-за гір!.. Йому тужно за Україною, він тільки два місяці на війні, мимо нього літають кулі, а він коханій дівчині щодня листа дописує, довгого, безкінечного, як саме молоде кохання, описує довколишню ідилію, тільки про страх, про кулі та міни ні слова. Так йому легше служба йде, він собі так душу відводить.

Тільки раз, єдиний раз я бачила молоду пару, яка цілувалася. Посеред застиглого від безумства, розстріляного, розтерзаного, мертвого Сараєво стояли дівчина і хлопець. Вона його обняла за шию, а він обціловував її коси, очі, все обличчя. Це добрий знак, моє серце сказало мені, що скоро печальна ятка закінчиться, спиниться цей безглуздий рат. Бо посеред омертвіння заіскрилося життя. Але війна ще не гадала минатися, вона жерла і жерла, і все їй мало було...

А ми вже піднімаємося над Сараєво летимо в анклав Жепу. Я добре розгубилася, коли Андрієві черевики мигнули за дверці іншого гелікоптера і ті двері за ним зачинилися. Нас роз'єднали по різних машинах. Кому що скажеш таке рішення хтось прийняв, і ми уже в повітрі, пізно доганяти Андрія, доведеться без нього справлятися. Близько Жепи гелікоптера посадили на зелену поляну. Зайшли двоє сербів. Привіталися по-ов'янськи, піднімаючи три пальці правиці. І ми відповіли так само. Затримали француза він мав фотоапарат. Його відпустили, фотоапарат забрали. Обшукали всіх до одного, повикидали авторучки, олівці, блокноти, навіть туалетні серветки. Попередили: журналістам тут не місце, хай ніхто не посміє щось занотувати це буде суворо каратися.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Який цей світ»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Який цей світ» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Який цей світ»

Обсуждение, отзывы о книге «Який цей світ» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x