Марія Влад - Який цей світ

Заняття "доньок Господа" починалося вдосвіта. Всі чистенько вмивалися, разом із побожними жінками йшли до перистилю, оточеного балконами, і там сідали на почесному місці. Вони мали також окреме почесне місце у перистилю жінок. Про це описують святий Василій Великий, святий Григорій Ніссейський та святий Кирило Єрусалимський. При храмі від давніх часів був звичай, що діви, посвячені на службу Богові, брали участь у різних релігійних обходах-співали, грали на інструментах, навіть танцювали. Їх дівицтво високо цінувалося.

Звучали вранішні труби - усі діви у перистилю схиляли додолу свої голови й промовляли молитву Ездри, яку вважали законовчителі найбільш успішною перед Господом: "О, Боже, хай Твоє ім'я буде прославлене й освячене в світі, який Ти створив по Своєму уподобанню; хай буде Твоє царство; хай прийде відкуплення і скоро з'явиться Месія!"

Після молитов читали уступи із книг, що визнавали віру в одного Бога. Рання й вечірня молитва закінчувалася благословенням священика.

Так виростала разом з іншими дівчатками Пречиста Діва Марія. Вона була беручка до різної роботи. Ось Вона змалечку навчилася прясти вовну і льон, а пізніше гарно ткала на верстаті килими, тканину для святині. Святий Епіфаній лишив нам згадку, що Пречиста Діва Марія найбільше любила вишивати на полотні та вовняній матерії або ткати золотом на шовках і парчі. Протоєвангеліє Якова розповідає, що Вана залюбки сиділа під кужелем і пряла веретеном. Християнки в Єрусалимі свято переховували веретена Марії, які побожна візантійська імператриця Пульхерія перевезла до Константинополя і поклала в церкві Пресвятої Богородиці. Діва Марія пряла льон, привезений з Єгипту, а відтак з цього прядива ткали туніки для первосвящеників. Той виріб так і називали - "Дівине полотно". Ті Пречисті руки ткали Ісусові і той хітон, який воїни під хрестом розіграли жеребкуванням.

Прядучи або ж сидячи за ткацьким верстатом, підліток-Марія мала час для улюблених роздумів над прочитаними уступами святого Письма.

Якою ж мовою говорила Пречиста Діва Марія?

Справа в тому, що вже від ІV сторіччя до Христа арамейська мова, якою говорили перси або ассирійці, була розговірною мовою на цілому Близькому Сході. У самій Палестині вона мала кілька говорів, з яких найважливішими була юдейський і галилейський. В Євангелії написано, що слуги первосвященика в часі суду над Христом по мові пізнали святого Петра як учня Ісуса, бо він до когось промовив по-галилейськи, цебто галилейським говором арамейської мови.

Пречиста Діва Марія, Її Син - Ісус Христос і Апостоли говорили арамейською. Ця мова також була первісною мовою Христової Церкви, і нею була написане Євангеліє святого Матея, а відтак і лист святого Павла до євреїв. Маємо приклади арамейської мови у Євангеліях. Ці слова і донині збережені: Авва, Голгота, мамона, Месія, Пасха, рака, сатана, Іллі іллі лама савахтані та багато інших.

Отже, Пречиста Діва Марія багато часу провадила за читанням святого Письма, а за рукоділлям роздумувала над прочитаним. Вона так досконало знала святе Письмо, що складала за його оповідями побожні пісні. Її гімн подяки "Величає душа моя Господа" став сам однією з найкращих пісень святого Письма. Цей гімн, складений в часі зрілості Марії, свідчить про великий розум, побожність, покору, якими Вона відзначалася в храмі.

Тим часом Її батько і мати переселилися до Єрусалиму і навідувалися до своєї доньки. Раділи їх серця з Маріїних успіхів, з Її працьовитості та бездоганної поведінки. Дівчинка росла, розвивалася, дорослішала у всіх на очах.

А жили святі Йоаким і Анна недалеко Єрусалимського храму, на місці, де тепер є церква святої Анни. Вони відвідували свою доньку, пожертвувану Богові, переважно в святочні дні, дивилися на Неї під час урочистих обрядів. Їх святі душі та всі думки завжди була у храмі, де їх донька, і тепер також "донька Господа", потіха їх старості, служила Богові. Вони не скористалися з привілею закону, щоб викупити єдину доню з храму, як це робили інші батьки.

Та ось святий Йоаким підупав на силі. Він уже не зміг піднятися, щоб побачити, як їх донька на святі початку жертвоприношення несе світильник з оливою, світло від якого була таке сильне, що люди в околицях міста при цих світильниках могли збирати зерно. Він тільки бачив це світло, чув дівичий спів під звуки арф і плакав від радості. Анна ж сиділа на даху свого дому з веретеном у руці, і великою тугою наповнялося її серце. Вона дивилася в бік святині, поза мурами якої перебувала її єдина потіха і розрада.