Олесь Ульяненко - Серафима

- Ну, що ти скажеш? - говорить вона, закурюючи за скiльки днiв справжню сигарету.

- Нiчого. Менi здається, я дiйсно побачив чорта, - i виблював на пiдлогу.

Серафима смiється низьким протяжним смiхом. У неї бiльш практичнi плани. А зараз вона лягає на край дивану i розставляє ноги. Вона лежить, i доки Север'ян вовтузиться на нiй, подумки вигадує листа для Орхiдеї. Життя наповнилося змiстом. Сенс її не цiкавить. Її цiкавлять пункти вiдправлення i прибуття.

Потiм Север'ян iде. Вона з холодним сумом дивиться йому в спину з червоного пузатого крiсла, з котом на колiнах, у теплому махровому халатi, i обидва знають, що бiльше нiколи не зустрiнуться. Север'ян повертає голову. Ловить її своїми лiнзами, кiт нявкає, наче прощається. Серафима жбурляє кота на пiдлогу. Вона повертається до лабораторiї. Окрiм втоми й вiдрази, нiчого не вiдчуває.

Вона зостається одна. Кiт треться об її ноги. Серафима дiстає слоїка. Ставить на долоню. Чиста, прозора рiдина, без запаху i смаку. Майже як повiтря. Кiлька бульбашок трiскають на поверхнi. Серафима важко дихає. Вона проходить кiмнату за кiмнатою, несучи на витягнутiй руцi слоїк. Пiднiмається схiдцями. Заходить на кухню. Наливає кiлька гран. Кладе перед собою годинника. Сiдає i задумується, запустивши в розкiшну свою гриву п'ятiрню. I випиває. П'є повiльно, з насолодою. Закiнчивши пити, вона пiдводиться i знову проходить кiмнатами. Повiльно, як зi сну, шукає у шафi. Знаходить. Маленького парфумерного флакончика. Лягає на диван. Вона чекає, коли подiє отрута, щоби потiм випити антидот.

На столичному вокзалi Север'ян ловить себе на тому, що це нагадує йому шестирiчної давностi подiї. Вiн випиває горiлки у буфетi. Бiля каси ним захилитало, i вiн ледь стримав сльози. Йому не хочеться жити. Вiн повертається до буфету - сомнамбулою випиває вiдразу пiвпляшки. Знову каса, бiлi з жовтим кахлi повзуть перед очима безкiнечним полотнищем, як i його доля, ха, точно як його доля. Зраз йому хочеться додому. Хочеться побачити це паскудне море. Заручник долi. А може чорта? Вiн повторює цi слова раз за разом, наче у них є сенс, i вiд цього щось змiниться. Аж раптом - вiн бiля буфету, просить квитка, на нього кричать. Пiдоспiлий наряд мiлiцiї забирає його з собою. Север'ян iде, розпитуючи мiлiцiонерiв, по чому зараз на морi копчена риба. Його запихають до «воронка», i вiн оразу вiдключається. Але примхи долi: його возять з одного мавп'ятника в iнший i скрiзь не приймають. Нарештi, по-знайомству Север'яна здають. На Дарницi. Вiн мирно вiдшукує собi мiсце, знiмає плаща, окуляри i, склавшись у позi ембрiона, солодко засинає, перед цим наказуючи мiлiцiонерам зранку принести чаю, i що постелi не треба, не такий вiн вже й балуваний.

Зранку вiн розумiє, куди потрапив. Його виводять, але пам'ять у нього про кiлька попереднiх днiв - чиста. Север'ян iз острахом думає, що казав, а що нi. Але йому вертають речi, навiть грошi, i маленьку, з-пiд болгарських парфумiв, пробiрочку. Вiн вiдчуває, як пiд ним западається земля. Вiн хоче не дивитися на цю пробiрочку, але погляд тягне туди. Нарештi його випускають. Видихнувши, вiн шукає поглядом бодай який генделик. Потiм розумiє, що стискає в руках пробiрку. Розтуляє долоню: цього б вистачило на весь вiддiлок мiлiцiї. Обiтерши пiт, вiн прилаштовується за двома жiнками: одна повна, грузька, її супутниця худа, з прямою спиною i сивим волоссям. З усього видно, вони теж ночували в мавп'ятнику. Руханий невiдомо чим, вiн свiдомо пiшов за ними. Товста жiнка дбайливо пiдтримували худу сиву попiд руку. Щось йому дивним видалося в їхнiй поведiнцi. I вiн iшов далi. Зупинилися бiля пивної будки. Товста пiшла по пиво, а Худа, з прямою спиною i сивим волоссям, стояла, чинно склавши руки, усе повторювала: «Донечко моя!». Потiм її мова, м'яко сентиментальна i характерна, несподiвано розверзлася лайкою: «Блядюга! Сука! Вона нам усiм зобов'язана! Я її усього навчила…». Жiнка розвернулася, i Север'ян упiзнав матiр Серафими. Його замутило, вiн схилився, блювонув - таке траплялося майже завжди, коли вiн нервувався. Одне в нього не викликало бридливостi - трупи. Смерть до того, коли вiн зiткнувся з Серафимою, була для нього лише формальнiстю. Зараз вiн думав iнакше. Зараз вiн не розумiв, що вiдбувається, але знав, що стоїть перед чимось важливим. Але що б вiн не робив - усе безнадiйно запiзнiло.

Товста пiдiйшла, принесла чотири кухлi пива, спiвчутливо глянула, i сказала:

- Шо, братiку, плохо?

Север'ян кивнув головою i пiдiйшов до жiнок. Жiнка з сивим волоссям пiдняла голову, i вiн прочитав шал, вiдчай i водночас пронизливий розум зi злiстю в її очах. I до нього дiйшло, що там, у далекому мiстi бiля берега моря, його просто обдурили.