Юрко Іздрик - Воццек & воццекургія

« Дитя, сестро моя, поїдемо в краї, де ми з тобою нерозлучні будем » — перший рядок із відомого вірша Шарля Бодлера «Запрошення до подорожі». Певні особливості перекладу дозволяють припустити, що це калька з російського варіанту, який, найімовірніше, відомий Іздрику із культового диска Давида Тухманова «По волне моей памяти». Зайвий приклад того, що цитування у «Воццеку» здебільшого виявляється рефлексією на вторинні феномени текстового простору, формалізовані пізньоімперським маскультом.

« Там все не є. Там навіть смерть не є » — спроба вдатися до діалекту Срібної Землі, на що й спрямовує наступна фраза: «Це недалеко, десь тут за Карпатами». Цей же прийом, — хоч мотиви його не зовсім зрозумілі, — використовується в розділі «Казочка». Втім рівень володіння русинерією вказує на те, що Іздрикова компетенція в даному питанні не йде далі Мідянкових «Фараметликів».

« Завжди залишається класифікація » — ця фраза, як і весь наступний розділ, свідчить про незаперечний зв'язок «внутрішньої енциклопедії» Іздрикової прози із перманентними спробами подолання т.зв. «syndromus debile encyclopaedianae» — синдрому енциклопедійної кволості. Цей інформативно-герменевтичний парадокс пов'язаний із специфікою енциклопедійної форми розміщення певних знань. Виходячи з того, що будь-яка енциклопедія базована на умовній (домовленість в межах епістеміологічного дискурсу) класифікації, можна припустити пряму залежність будь-якого впорядкованого корпусу знаків від коректності класифікації. Цей парадокс перфектно проілюстрований Х.-Л. Боргесом в оповіданні «Аналітична мова Джона Вілкінза», де описане апофатичне подолання синдрому енциклопедійної кволості шляхом межово некоректної класифікації: «(…) Приблизні та невдалі визначення нагадують класифікацію, яку доктор Франц Кун відносить до однієї китайської енциклопедії під назвою «Небесна імперія добродійних знань». На її древніх сторінках вказано, що тварини поділяються на: а) тих, що належать Імператору, б) набальзамованих, в) свійських, г) сисунців, д) сирен, е) казкових, ж) окремих псів, з) наявних у цій класифікації, і) тих, що бігають, як навіжені, к) незчисленних, л) намальованих найтоншим пензликом із верблюжого смуху, м) інших, н) тих, що розбили вазу для квітів, о) подібних здалеку на мух (…)»

« …ти/він інстинктивно сіпався » — перший знак того, що в подальшій розповіді автор дозволятиме собі легко змінювати другу особу на третю чи першу в усіх можливих комбінаціях. Власне кажучи, постійне з'ясування стосунків між «я», «ти», «він» і творить герменевтичну складову цієї книги. Варто додати, що одне з багатьох імен Воццека — Той. Щобільше: «Згідно із початковим задумом Іздрика його річ навіть мала носити назву «Альбан — Той — Воццек» — як про це читаємо в рецензії Юрія Андруховича «Воццек, син Іздрика» ( журнал Art Line № 10-11'97 ). Освіченому читачеві буде зайвою згадка імен героїв роману С. Беккета «Уот» чи перфектна гра із змінами особи в романі Набокова «Дар».

«… звали його Воццек » — відверта алюзія до героя одноіменної п'єси Бюхнера. Хоча достеменно, з публічних заяв Іздрика, відомо, що він знайомий із текстом цієї п'єси лише за конспективним викладом лібрето опери Альбана Берґа ( відеозапис проекту «Адаптація», зреалізованого в Чернігівському молодіжному театрі в 1997 році ).

« камерами Вільсона, електронними гарматами, прискорювачами Доплера і маятниками Фуко » — перелік як реальних, так і вигаданих пристроїв. Згадування в цьому ряду маятника Фуко можливо є відсиланням до відомого роману Умберто Еко. Можлива й складніша гра — згадування в контексті «знаків техносу» імені французького філософа Мішеля Фуко (1926–1984), вицвілий дайджест ідей якого можна відшукати у «Воццеку».

« одне велике неподільне й неіснуюче Ніщо » — найближча ремінісценція — з Юрія Андруховича (цикл «Індія», вірш другий):

Один з численних випадків прямого й прихованого цитування Андруховича, вплив якого на творчість Іздрика безсумнівний. Особливе місце в ряду цитованих творів безперечно займає цикл «Індія», з яким у Іздрика пов'язано багато інтенцій, про що свідчить опублікований свого часу в журналі «Сучасність» межово рефлективний «Відкритий лист до Юрія Андруховича з приводу «Індії».