Юрко Іздрик - Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

А р т у р ( збентежено ). Не така вже й прибуткова наша справа. Правду кажучи, самі лиш збитки. З нашими порядками, тим паче. ( Пауза. Звертається до М а р к а. ) Чи не час мені, бува, приймати заспокійливе?

М а р к. Ні.

Ґ о р в і ц ( пошепки А р т у р о в і ). Не бзди, пацан. Він блефує. ( Голосно й гаркаво до Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а. ) Ой, я вас умоляю, не смешите мои тапочки. Чтоб я так жил. Откуда у бедного еврея деньги? Вы что, думаете, очки — это бизнес? Может, вы думаете, наше здравоохранение допустит такое количество близоруких в независимом государстве? И при чем тут крыша? Я на вас просто удивляюсь. Вы, может, думаете, если человек сидит в психушке, то у него обязательно крыша поехала? А где, я вас спрашиваю, ещё можно встретить столько интеллигентных лиц? ( Змінюючи інтонацію ). И вообще, козёл, ты на эту тему с Каролем базарил?

К а р о л ь ( піднімається з-за столу. Він усе ще в уніформі митника. Зневажливо дивиться на Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а ). Чого це ви так зблідли?

Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т. Зблід? Дивно…

К а р о л ь. Як стіна. Або, якщо точніше, — хе! хе! — немовби труп.

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Це метафора?

К а р о л ь. Можливо. Ми університетів не закінчували. Ми стріляємо.

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Де тут двері? Я погано бачу… У мене в очах такий туман… Ви самі сказали, що я блідий. Я хотів би вийти.

М а р к. Ні. ( Пауза .) То як у тебе з очима?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Погано.

М а р к. А ноги як?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Погано.

З і ґ ф р і д. Але ходити можеш?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Так.

З і ґ ф р і д ( скипівши ). Ну то ходи! ( О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к доходить до стіни, впирається в неї руками й чолом ). Ти де?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Тут я.

З і ґ ф р і д. Іди сюди! ( О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к повертається до свого крісла ). Чому ти мене не вб'єш?

Т а й н я к - о ф і ц і а н т - р е к е т и р. Я не знаю секрету буферного замка.

К а р о л ь. Так не буває!

Ґ о р в і ц ( пошепки А р т у р о в і ). Я ж казав, він блефує.

Ф а в н. А як же ти виконуєш мої доручення? Звідки добуваєш їжу?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Що конкретно вас цікавить?

Ф а в н. Я двічі не повторюю.

А р т у р ( плетучи якісь власні інтриги ). Може, дати йому спокій? Як-не-як це старша людина, напевно дуже чесна, але пожмакана життям, зір ослаблений… Врешті-решт він має право на помилку.

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Ну я піду, мабуть. Маю справи.

З і ґ ф р і д. Де, на кухні?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а к с и с т ( пригнічено ). Угу. ( Пауза ). То я піду?

М а р к. Ні.

О ф і ц і а н т - т а й н я к - т а к с и с т ( істерично ). Чому ви не дозволяєте мені вийти? Це недемократично!

А р т у р. Справді, чому?

М а р к. Нікуди він не піде. За дверима — смерть. ( Пауза .) А, зрештою, як дуже хоче — хай іде.

Всі зриваються. Чути вигуки: «Принеси щось пожерти! Закусь давай! Неси хавку бігом! Кашка! Де моя кашка?! Принеси ти йому кашки! Краще печива! І «Чупа-чупс»! Хрін тобі в рот, а не «Чупа-чупс»! І водяри захопи зо дві пляшки! Три! Три!!! Краще чотири! І пива! Тільки темного і щоб холодне! Нехай нормальної жранини принесе. Всім по порції солянки і гриби в підливі!» О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а к с и с т не рухається, М а р к мовчки спостерігає. Поступово всі стихають.

М а р к. Продовжуємо.

О ф і ц і а н т - т а к с и с т - г і д р а в л і к. Кому принести слимаків « ostreidae»? ( Усі мовчать ).

Т а к с и с т - о ф і ц і а н т - г і д р а в л і к. Таксі хтось замовляв? ( Усі мовчать ).

Г і д р а в л і к - о ф і ц і а н т - т а к с и с т. Може, в кого кран протікає? ( Усі мовчать ).

Довга пауза. Пронизливо дзвенить дзвінок, секунд, скажімо, десять. Це великий настінний годинник з боєм і блискучим маятником, однак замість глухо бамкати, він дзеленчить, немов будильник. Усі завмирають. Пауза. Дзвінок дзвенить іще гучніше, секунд, скажімо, п'ять. Тиша. Довга пауза.

Ф а в н ( дивлячись у стелю ). І знову день видався на славу. ( Пауза. Опускає голову, складає руки, закриває очі, губи його ворушаться в беззвучній молитві, секунд, скажімо, десять. Перестають ворушитися. Руки, як і раніше, складені на грудях. Пошепки. ) Во ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Амінь! ( Розплющує очі, кладе руки на стіл. Пауза. Знову підносить руки, заплющує очі, і знову ворушить губами в німій молитві, секунд, скажімо, п'ять. Пошепки. ) Во віки віків. Амінь! ( Розплющує очі, знову кладе руки на стіл. Пауза. ) Починай, Леоне. ( Пауза .) Починай свій день, Леоне! ( Всі втуплюються в мене. Очікування ).