Валерій Гужва - Привид Шекспіра

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Гужва - Привид Шекспіра» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2009, ISBN: 2009, Издательство: Ярославів Вал, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Привид Шекспіра: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Привид Шекспіра»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Долі персонажів обох романів збірника віддзеркалюють не таку вже давню, мало не вчорашню нашу історію. Головні герої — люди так званих вільних професій.
У романі «Привид Шекспіра» діють режисери, актори, державні службовці вищого рангу, військові. У цьому театральному, трохи маскарадному світі, провінційному і столичному, вирують непідробні пристрасті, без яких життя не таке цікаве і драматичне.

Привид Шекспіра — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Привид Шекспіра», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Тоді Олег ризикнув:

— Амазонок у нас — море.

Керівник курсу ніби не почув ідіотської фрази, але перегодом (бо сміху дурного було через край) сказав:

— Кентаврів теж. Амазонки їх зневажали.

І тепер Олег чув тодішній спокійний голос ВВ, хоча минули роки, і нечутний ні для кого ляпас не забувся, бо ніхто не знав, який підтекст був у тих словах. ВВ любили. Він курив «Біломор», не вітав тютюни інші, може, й ліпші, невідь як знаходив зникаючу марку і розкошував, прим'явши мундштук, розкурюючи папіросу.

— Це мені з Ленінграда прислав колишній випускник нашого навчального закладу. Дивна річ: ми звикаємо до того, що відходить у непроникні хащі історії. Ні, не історії, а колишнього способу життя і виживання. А запах справжнього тютюну лишається…

Щось було беззахисне і неприступне в керівникові їхнього курсу.

Маршрутне таксі їхало собі, водій сповідував усі правила руху, Олег намагався бути сентиментальним, та все одно — хіба зупиниш те, що згадалося?

В В всім допомагав у так званому працевлаштуванні.

— Професія актора — то не диплом, — казав він на прощання своїм уже колишнім студентам. — Хай вас береже власне сумління.

Олег дізнався про те, що ВВ вже немає, від однокурсниці. Вона знайшла його, актора провінційного театру, знала, де він зараз, бо колись любила, як тільки може любити дівчина, яку він зробив жінкою, не розуміючи всерйоз, що чинить.

— Як? — тільки на те й спромігся Олег, кинув телефонну трубку, вибачився перед черговою, котра покликала його з нікчемної репетиції, попрохав дозволу кілька днів бути відсутнім у режисера, чоловіка з неабиякими амбіціями, і подався у Київ.

День тоді був — та ні, не день, а його останні години — кепський. Дощ сіявся, було холодно, Олег лаяв себе за те, що забув плащ, стояв у костюмчику, наче бідний студент, і слухав, слухав, слухав ритуальних промовців, не вірячи в те, що В В вже немає.

Далі були поминки в інституті, вдова ходила між столами, намагаючись не втратити рівновагу і пускаючи повз вуха казенні співчуття.

— Їжте, їжте, — казала вона, впізнаючи подеколи поминальників.

Близькі друзі ВВ — про них ніхто із недавніх випускників нічого не знав — сиділи своєю компанією окремо, думали про щось своє, раз по раз наливаючи чарки. До них підсіла дружина ВВ, стежачи водночас, аби все у залі було як слід.

Олега знайшла його однокурсниця.

— Не думала, що приїдеш.

— Чого ж тоді дзвонила?

— Не знаю. Не знаю, кого більше любила — ВВ чи тебе.

Олег налив чарки Ользі й собі.

— Я без претензій. Заміжня. Дитинка в мене. Доня. Ластівка. Ти мав рацію — було б у нас щось жахливе, якби… ВВ влаштовував нас у театр. Пам'ятаєш?

— Він намагався нас помирити. Пам'ятаю. Навіщо йому це було потрібно?

— Хто може відповісти?

— Мені й досі соромно — перед тобою, перед ним.

— Йому байдуже. А я давно забула.

— Давно забути не можна. Або забула, або ні.

Ольга зітхнула.

— То все слова. А життя йде собі й закінчується. Я пам'ятаю, як тебе нудило, бо статист. ВВ про нас дбав.

Олег поклав руку на Ольжине плече.

— Чого ти? — сказала Ольга. — Я ж вижила. І на афіші, і так не зовсім зовні погана.

— Не знаю, чому все так вийшло. Нудило за лаштунками. Сам собі гидкий був. Ще тобі невдахи не вистачало.

— А ми всі невдахи. Бо актори. Ти справді мене любив чи з обов'язку?

— Якого обов'язку? Що таке обов'язок? Пута? Я ж казав: винен перед тобою. Сам собі сказав: щезну. І щез.

— Не щез…

У гурті давніх приятелів ВВ відбувалася тиха учта. Хтось із них говорив про себе, хтось — про незбагненну вічність, хтось намагався згадати про пісні їхнього часу, а вдова просто дивилася на всіх друзів ВВ, не розуміючи, чому вони є, а його нема.

Олег і Ольга сиділи дуже близько від цього статечного гурту, мимоволі, говорячи про своє, чули, як ці старші люди спілкуються.

Один із тих, кого Олег бачив там, біля неглибокої безодні землі, куди поклали труну ВВ, сказав удові:

— Не треба, сонечко. Як мені настане не пити чарку, взагалі не бути, такого огрому людей не буде. Не плач. Він так тебе любив, аж ніяково було. Ми — та я про себе — здатні на публічний вияв чи то любові, чи ненависті. Ми якісь такі — може, й проти, може, не дай, Боже, і за, слів стільки говоримо що аж страшно. А ВВ, сонечко, ніколи нічого серйозного не казав привселюдно. Мовчав — як присуд нашому суєслів'ю.

Вони обнялися з удовою.

Олег дослухався до сусідів, аж поки Ольга не сіпнула його за рукав піджака.

— Не лізь не в своє діло. Як ти там, герой-коханець?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Привид Шекспіра»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Привид Шекспіра» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Андрій Процайло - Привид безрукого ката
Андрій Процайло
Валерий Марценюк - Месть привидения
Валерий Марценюк
libcat.ru: книга без обложки
Валерий Горбань
Олесь Бердник - Привид іде по землі
Олесь Бердник
Исаак Бабель - Гапа Гужва
Исаак Бабель
Валерий Гужва - Призрак Шекспира
Валерий Гужва
Богдан Гужва - Про бычка
Богдан Гужва
Алексей Гужва - Ведьмы Чёрного леса
Алексей Гужва
Лилия Гужва - Долина цвѣтовъ
Лилия Гужва
Вільям Шекспір - Макбет
Вільям Шекспір
Отзывы о книге «Привид Шекспіра»

Обсуждение, отзывы о книге «Привид Шекспіра» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x