Ірена Карпа - 50 хвилин трави

– Ні, я - я Кронос. Я пожиратиму своїх дітей! - враз кумедно забасила вона, натягнувши того коца на голову. Обоє засміялись. Дітей у Євки не буде ніколи.

Вона підвелася з ліжка й підійшла до вікна, нітрохи не встидаючись свого голого тіла перед випадковими перехожими. Двір готелю, і вулиця, і невеличкий базар через дорогу були вже звично жовтими. „Станції метро в Києві бувають або жовті, або сірі…” - казала колись її ліпша подруга. Євці враз пригадався київський двір довжелезного будинку-мурашника, її пізні повернення додому і моторошні привиди когось схожого на Даню біля під’їзду.

Диявол одягнув твій вигляд і хтів за мною йти аж до самої хати. В нього була тінь, страшенно схожа на тебе, і це його продало. Певно, він не бачив твого справжнього відбитку на землі. Твоєї справжньої тіні… Я йшла, човгаючи ногами по дорозі, боячись відірвати їх від землі, щоб той, що йшов за мною, не вхопив моєї тіні. Бо тоді він вже стане геть схожим на тебе, і я повірю йому. Он вже й моя хата. Я подумала, що той чорний трикутник на порозі - то ти. Чомусь завжди хотілося, щоб ти був трикутним, а не квадратовим. І ти ставав трикутником, віддававши мені свого відчіпного четвертого кута. От тоді ми й розмовляли про душі.

Євці було геть дивно й неприємно згадувати обривки власних розмірковувань: як вони тримаються у голові? Вона скривилась і відійшла геть від вікна. Генрі тим часом уже розпаковував свої речі, зовсім не звертаючи на неї уваги.

– Слухай, любий, ти ж розпакуєш і мого рюкзака, правда? - Євка обійняла його за плечі, - А я піду на секунду надвір, може, на базарчику щось прикольне є пожерти…

– Угу… - Заклопотано прробурмотів Генрі, - Ти не бачила мого гаманця?

– О, диви-диви, почалися сімейні розклади! - засміялась Євка. - Та от же він, розтелепо!

Вона відкопала в рюкзаку свіжіший одяг, і, напнувши його на себе, вийшла з номеру.

– Гей, ти вважай там! - гукнув їй услід чоловік, - Моя босс казала, що на вулицях буває небезпечно!

„Куди вже небезпечніше… Ех любий, знав би ти, як небезпечно зараз у моєму пожовклому мозку!” - подумки відказала Євка.

– Піду куплю якогось їдла! - бозна-чого звітувалась вона адміністратору.

– Але ж мем, за півгодини вам подадуть вечерю! - благально мовив він. Та й базар о цій порі - не найліпше місце. Знаєте, ці містечкові заворушки… Ні-ні, я вас не лякаю, Уганда - чудова країна, от тільки життя тут, гм, якби… Життя тут трохи з перчиком! - врешті закінчив він.

– Ага… - протягнула Євка, - Це ж дуже весело. Ну все, я зара буду.

Вона вийшла на вулицю й роззирнулась: нічого цікавого, яка халепа. „Чи то й справді на базар піти?” Зрештою, в неї не було при собі жодних грошей жодної країни, тож валанцання базаром повнилось якимось пізнавальним змістом. Повітря на базарі, крім того, що було жовтим, мало ще й якийсь дивний солодкавий запах. Метрів за триста Євка зауважила темну пульпу людських тіл, що досить швидко сунула в її бік.

„За мною по вулиці гнались ворони. Вони бігли за мною, квапливо переставляючи свої куці ніжки. Велика-велика зграя ворон. Вороняче стадо. Я раз-по-раз озиралась на них, а інколи навіть зупинялась і шипіла. Ворони здивовано схиляли голови на бік і блимали очима, але не відступали.

– Ви схожі на качок, - сказала я. - Дурних чорних качок.

Хтось із них сказав “Кар”. Я пришвидшила крок. Чому вони не полетять? - подумала я. - Їм же доста здійнятись в повітря, щоб за 5 секунд догнати мене. Але ворони вперто продовжували свій піший качиний похід, залишаючи на снігу сліди-руни… Потім люди прочитали в них твоя ім‘я”.

Зненацька хтось сіпнув Євку за руку, й вона збагнула, що пульпа-натовп, до якої вона досі стояла спиною, розглядаючи прилавок, сунула прямісінько на неї. Точніше, кинулась назустріч іншій пульпі, що мчала, харкаючи пінистою агресією. Євка ще встигла побачити кілька перекошених бездумних обличь і подумати: „От бляха, як все тупо вийшло…” Наступної миті вона лежала горілиць на жовтій землі, геть нічого вже й не відчуваючи. В її тьмяніючій навік свідомості раптом спалахнула велика буква „І” зі знаком питання. І погасла.

Іііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі - це запалені свічки в церкві.

Восьма в нижньому ряду - за мою душу. А може, і не восьма. А вісім разів по восьмій. Хто віднайде вісь у Вселенській Вісімці?