Ірена Карпа - Перламутрове порно

— Ну, тобто, без чаю… — нервує якось дівчинка.

— Послухайте, — нє, ну мені справді доводиться стримувати наглючий свій регіт, — п я й сама собі чаю куплю зараз вийду. Нема потреби так про мене турбуватися. Почнемо?

Ну, чаю мені таки дали…

1,5 години з Русланою [62]на вирішення цього запитання

Я ненавиджу робити інтерв'ю. Найгівняніше інтерв'ю мого житія було з Аніло Рак. Спаліть той номер МОЛОКА. J Після того я зареклася від цих записувань на диктофон завчених спічей дєвучок-пріпєвучок. (Копірайт спічів продюсерський та прес-аташівський). Але ж раптом випала нагода попатякати з Русланою, а це ж просто зірка мого дитинства. Пам'ятаю, церковна громада нашого містечка дружно ненавиділа Руслану за «збочене виконання» колядки «Свята Ніч». Власне, за цю колядку прогресивна частина містечка її й обожнювала.

Руслана — Маленька Принцесав дуже недоречних замшевих черевиках до синього шовкового костюму. За це її ганьбили типу модні чуваки вже в Києві. Саме ці неоковирні черевики мене якраз і впирали, здаючись непідробно ПРИНЦЕСЯЧИМИ. А потім якось я потрапила до офісу хіт-параду «12-2», і грішним ділом почула, як моя світла-наївна-українсько-символьна принцеса Руслана голосом стерви-кар'єристки комусь каже: «Так, тут «Світанок» третій трек, да, паставь ево». Маммма… як вона могла?! Сказати ОТАК про… «Світанок»!!!Я довго ходила спустошена й розчарована у Світовому Добрі, а моя порядна галицька родина просто нагло не вірила, коли я цитувала їм таку сумну оказію.

Все. Після того Руслана щезла з мого дитячого серця надовго. З'явилася була в полі зору під час ЄВРОБАЧЕННЯі на гадці під час Революції. На це інтерв'ю я йшла в улюбленій футболочці «На коліна, ублюдки!» і з диктофоном Єгора Кіріянова. Диктофон використала, а… футболку не показала. Бо ні Руслана, ні її подруга (сестра?) що була з нею разом у помешканні, ублюдками не виявилися, що взагалі з людьми буває дуже рідко. Скажу більше — МАЛЕНЬКА ДИКА ПРИНЦЕСАповернулася в моє велике і червоне серце, натрусивши там добрячу купу порошку Приємного Враження. А таке на мене, злу й цинічну, справити практично неможливо.

Окі-докі, харе триндіти, ось вам ліпше спіч Руслани(ну, і трохи мого…)

Соя: Пам-парам. Ти розпочала Рік України у світі…

Руслана: Ні, його Кличко розпочав. В березні… Чи в лютому? Так, він бився і так класно

переміг…

Так, але ж ти перша…

Руслана: Кличко!

Всьо. Ясно. Ти фанатієш від Кличка.

Руслана: Ні, у нас із ним взаємне фанатіння в цьому році.

Ну ОК. Ти перемогла на Євробаченні, незважаючи на тогочасний загальнонаціональний комплекс меншовартості. Пригадується коментатор, котрий наперед «вибачався» за твій невдалий виступ: типу, ой, так Руслана погано звучала на визвучці і те де…

Руслана: а я не знаю, що він коментував, до речі. Хочу дуже цього пацана побачити. Проблеми на визвучці були у всіх — технічні. А той партізан мимо нашої бригади пробіг. Від УТ був коментатор? Я до сих пір не бачила концерту…

Ну і наша воно тобі, ги-ги? (Тут до мене долинає слово «трава» з боку подруги-сестри. Тоді ж мене доречно пригощають чаєм;)

Руслана: Це в мене маму часто питають: «Чим ви лікуєте Руслану?» А вона: «Травками». Журналісти: «ТРАВКАМИ?!!» Ну, тоді вона й починає перераховувати: звіробій, душиця, ромашка…

Кльово, що символом України таки стало твоє лице, а не якого-небудь там Аніло Рака чи Таїсії-Повалісії… (Руслана з жахом округлює очі. Наш чєлавєк) — М-да, — вже й сама дивуюся своїй жахливій фантазії, — в них однаково не було шансів. А все ж… Усі так стібали твою тексту: «АЖАСТ МЕЙБІ, АЙМ КРЕЙЗІ». Це ж тішу «очі-ночі» чи «любов-кров».

Руслана: Да, це був знамєнітий текст. З точки зору лірики — дійсно попса, ми до нього особливих вимог не мали. Йшли на це свідомо — мені потрібен був простий текст. Хоча би з огляду на те, що я інгліш, гм, стаді, ги-ги…

Класно! — (Мене впирає її «ги-ги» навіть більше, ніж героїчне бажання вивчити англійську)

Руслана:…потрібно було, щоби я розуміла, про що співаю. А взагалі, в «Танцях» для нас важлива не смислова нагрузка, а такі речі, як «ШІДІРІДІДАНА», щоби ви могли вигукувати їх, коли танцюєте. Це примітивний текст, але не банальний. Він не має ні філософської, ні сюжетної нагрузки. ЦЕ — ЕМОЦІЯ. Зараз пів-Європи співає: «Джаст мейбі айм крейзі» -і нічого…