Володимир Єшкілєв - Богиня і Консультант

— Це якась магічна істота?

— Що ви маєте на увазі, брате, застосовуючи до тої поторочі слово «магічна»? — спитав Майстер і знаком запросив братів під дерева: дощ набирав сили.

Коли мандрівники відвели під лісові крони коней і притулилися до сухих соснових стовбурів, Паладин сформулював відповідь на запитання старого воїна:

— Ми, достойний Майстре, звикли називати магічними тих істот, котрі живляться надчуттєвою Силою або спроможні використовувати її для своїх потреб. Ми вважаємо, що таким істотам Сила дарує нескінченне життя.

— Майже всі звірі й риби відчувають і в своєрідний спосіб використовують Силу, — зауважив Майстер. — Наприклад, коли звірі хворіють, вони приходять до земних витоків Сили, і вона повертає їх до життя. Сила, якщо до неї звертається Дух Лісу, відводить очі мисливцям. Але Війґ, як ви, братове, правильно визначили, окрім всього іншого, є носієм древнього зла. Він у давні часи вбив благого Духа цього лісу і загарбав його джерело Сили. Тому ми знищимо цього агресора.

— Ми? — не втримався брат Янгель, якому під час розмови офіцерів належало мовчати.

— Війґ живе там, де знаходиться джерело Сили, — пояснив Майстер, не звернувши уваги на порушення субординації. — А нам, браття, потрібне його джерело для того, щоби знайти втікачів.

— Достойний Майстре, ви маєте на увазі недобитків з ковену Курана? — уточнив Паладин.

— Так, брате.

— Вони тепер тікають на Схід?

— Нам треба це з'ясувати за допомогою Кола Сили і надприродних здібностей нашого брата, — Майстер промовисто подивився на Янгеля. — Втікачі напевне шукатимуть захисту у сусідніх ковенів. На півночі це Валга і Алатар, на сході — Таг і Ашина, на півдні — Тавр і Медеа. Спочатку я передбачав, що вони тікатимуть до Ріфейських гір [81] Ріфейські гори — Уральські гори. , де знаходяться неприступні твердині ковену Тага. Я на їхньому місці зробив би саме так. Але тепер, мої добрі браття, я перебуваю у великих сумнівах. Причину цих сумнівів я поки що залишу при собі… — Старий воїн прикрив очі, ніби згадуючи щось не вельми приємне. — Мого ясновидячого друга Куруса, мир йому на Вічному Сході, скрутив правець, і він нагло помер. І з того часу, браття, я почав допускатися помилок. Прикрих помилок. Курус вмів витягувати чаклунів із найглибших схованок, але я, винищивши відьмацьку родину, не подужав знайти їхніх наймолодших. А це була непроста родина… Тепер цю мою помилку потрібно виправити.

— А козаки, які вас переслідують? — запитав Фанерон.

— Це найменша з наших проблем, — вищирився Майстер. — Вони молоді й недосвідчені. У них самовпевнений і недалекоглядний начальник. На наше щастя, справжні воїни з цього народу ще навесні рушили на Захід.

— А яка в нас найбільша проблема? — дозволив собі спитати Фанерон.

— Мухомори.

— Перепрошую?

— Для того, братове, щоби ми з'єдналися у повноважному Колі Сили, нам потрібно буде приготувати священний напій. Невідомо, чи в цьому лісі ми знайдемо саме той різновид мухоморів, які придадуться для виготовлення напою. Та ще й тепер, при вершині літа…

[Стара Барлакова засіка у Прибузьких землях, в Брацлавському воєводстві, ставка отамана Сірка, ніч проти 27 червня 1673 року]

Отаман не став розмовляти з посланцем у своєму наметі. Вони удвох відійшли на щойно прориті шанці, де ще вдень козаки поставили великі полкові мортири. Посланець закрився глухим башликом, і скупі відсвіти вартових вогнищ не досягали його обличчя. Небагатьом несплячим здалося, що Віщий Сірко перешіптується з мороком, який скупчився в отворі башлика. Молодші козаки нишком хрестилися.

Сірко став обличчям до степу. Його засмагла голена голова здавалася чорною верхівкою ідола на тлі згасаючої заграви.

— Кажи! — дозволив башличникові отаман.

— Вони приймуть дітей Самари, — прошепотіло з мороку.

— Сам Касим тобі це сказав? — глибоко запалі очі Сірка блиснули чи то від задоволення, чи то від подиву.

— Так, батьку.

— І довго вони там радилися?

— Потщилися [82] Потщилися — поспішили, постаралися. усе зв'язати за єдин день.

— Борзо… А що чути про того чорного плюгавця?

— Його загнали до Жродлівського лісу.

— Його загнали чи він сам туди гонзнув?

— Усі виходи з лісу під пильним наглядом, батьку. Хлопці злі, готові з убивника шкуру здерти. Міщенко клянеться, що злапа його за кілька днів.

— Злапа, каже? — похитав головою Віщий. — Ну, нехай Бог йому помагає. Якщо не зможе уполонити, то нехай би хоч затримав… — Старий отаман зітхнув, потім запитав: — А де Харко із Ревою?