Юрій Винничук - Танґо смерті

— Вони ж звикли, що в них там усе дефіцит. Вчора на Кракідалах підходить вояк до баби, яка продає булочки, і запитує: «Купіть можна?» «А чому ж би нє? — відказує баба. — Купуйте, будь ласка». Вояк недовірливо підходить ближче, несміливо бере булочку і знову запитує: «Можна?» Потім платить, але за хвилю вертається і запитує: «А можна іщо одну булку купіть?» «Можна», — каже баба. Він ховає в кишеню і другу булку й питає: «А третю можна купіть?» — «Можна і третю, і четверту, і всі». Вояк витріщив очі й процідив: «Вот как тут живут, можна купіть, сколька угодно».

Генерал вимкнув диктофон, відкинувся на спинку крісла, запалив цигарку, подивився крізь легкі клуби диму на підполковника Книша і зітхнув:

— Ну, я так зрозумів, що в тебе діло не просунулося. Ні Курков, ні Професор нічого тобі путнього не сказали.

— Працюємо. Розробляємо також його студентку і старого єврея. З усіма проведено розмову.

— Усе це дуже повільно. А тут мені дедалі частіше повідомляють про появу людей, які рангом починають пригадувати щось із свого попереднього життя. Як на зло, воно припало якраз на воєнні і повоєнні роки. Уже й з Києва дзвонили, питали, що це за хєрня. Мовляв, у нас же ж зараз нова політика, згладжуємо усі гострі кути з Росією, а тут знову — Катинь, розстріли в'язнів, більшовицький терор… І все це з уст очевидців! Звідки це береться?

— Це все та музика. Ми намагаємося таких людей ізолювати… ну, особливо активних… На Кульпаркові для них відвели окреме приміщення. Нехай собі згадують у своєму колі. Там у нас є «Сектор А» і «Сектор Б». В «А» перебувають безсумнівні божевільні, серед яких троє Вічних Жидів, так сказать Агасферів, два Нострадамуси, один пророк Вернигора і одна Михальда.

— Ці двоє — що за одні?

— Вернигора — легендарний пророк, який жив у XIX сторіччі, а Михальда — дуже популярна перед війною віщунка, яка жила в біблійну епоху. Вони теж розповідають різні історії з минулого, які бачили на власні очі. А в «Секторі Б» — там уже люди, які діють під своїми іменами, але згадують лише те, що бачили в попередньому житті.

— А між іншим, я пригадую цікавий випадок, — сказав генерал. — Це було десь на початку 60-х. Отримуємо листа з психіатричної лікарні: так і так, мовляв, я, лейтенант НКВД Калєснічєнко Васілій… у грудні 1939-го внаслідок травми втратив пам'ять і опинився в лікарні для божевільних на Кульпаркові під прізвищем Ілька Дубневича. Згодом пам'ять до мене повернулася, я згадав, хто я, але мені не вірять. Ну, ми перевірили — справді був такий Калєснічєнко Васілій, який пропав безвісти в грудні 1939-го. Вважалося, що його закатрупили підпільники. Приїхали ми до цього хворого, допитали… Назвав нам усіх своїх тодішніх начальників, товаришів по службі, описав розташування кабінетів у московському наркоматі. Одне слово, усе зійшлося.

— І що? Його випустили?

— А для чого? Майже всі, кого він пригадав зі своєї служби, були або розстріляні, або загинули на фронті. А сам він клявся-божився у своїй любові до Сталіна. Що з таким було робити? Залишили в психушці. А от тепер я й думаю: а чи не був це аналогічний випадок?

Генерал нахилився, відчинив дверцята в столі, вийняв пляшку «мартелю», налив у дві чарки й одну простягнув Книшу:

— Без ста грамів не розберешся… Я розумію так. Оця, скажемо, чудодійна мелодія «Танґо смерті» звучала перед тим, як ці люди в своєму попередньому житті загинули. Так?

— Так виходить, — кивнув Книш, видихаючи проспиртоване повітря.

— А звучала вона в Янівському концтаборі. Так? — Книш кивнув і зосередився, намагаючись вловити хід генеральської думки. — А виконували цю мелодію єврейські музиканти. Так? — Книш знову кивнув і теж закурив, щоб не зрадити свого хвилювання. — Виконували її тоді, коли німці ліквідовували гетто. Значить… — Генерал налив по другій чарці. — Значить, оті, що чули її перед смертю, а тепер почули її знову і пригадали своє попереднє життя, усі євреї?

Книш нарешті упіймав нитку і цупко закусив її зубами, але генерал вмовк, чекаючи на відповідь.

— Ні, не обов'язково. Я, знаєте, глибоко вивчав це питання. Національність тут ні до чого. Грає роль тільки стать. Людина може відродитися згодом ким завгодно, хоч би й студентом із Зімбабве. Є лише один нюанс. Людей, які спілкувалися в попередньому житті, були близькими чи родичами, у наступному знову якась сила притягує, вони, не усвідомлюючи цього, знову контактують, дружать чи закохуються.