Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

— Як це у ста? — здивувалась я. — Ти ніколи не шукала роботи.

— Я ніколи про це не говорила.

— Я тобі про все говорю. Ти діяла за моїми плечима.

— За твоїми? — здивувалась Евка.

— Ти нічого мені не казала, бо, напевно, боялася конкуренції.

— Малино, що ти верзеш! Я шукала посаду технолога з харчування. Тебе не прийняли б.

— Це ще чому? — розсердилась я. — Я недостатньо гарна? Маю погані оцінки в заліковці?

— Ти не маєш відповідної освіти. На якійсь фабриці йогуртів нікого не обходить, що ти схибнута на молочних продуктах. Зважають тільки на папірець.

— Не вірю, що ти шукала тільки на фабриках йогурту.

— Ясно, що ні. Я писала до трьох пивзаводів, двох кондфабрик і фабрики газованих напоїв. Оминала тільки м'ясокомбінати, з відомих тобі міркувань.

— Ага, — невпевнено сказала я. Мені стало прикро за напад заздрощів. — Але ти могла б мені сказати. Я ж тобі звіряюся.

— Я теж, Малино. Я розповідаю тобі про Томека. Тільки тобі.

— Але я не знала, що ти надіслала сто запитів.

— Бо це дурного робота. Якось я про це згадувала, а ти навіть не сказала «ага».

— Не пам'ятаю. Коли?

— Торік, під час літньої сесії.

— Очевидно, я тоді була чимось перейнята або зажурена.

— Ти завжди чимось перейнята або зажурена, — незлобиво зауважила Евка. — 3 тобою весь час щось стається. Рафал іде, батько повертається, мати шукає чоловіка, Губка помиляється, Ірек реве, бо йому загрожує «одиниця». Сама знаєш.

— Ну а в кнайпі, за пивом?

Евка глянула на мене зі співчуттям. І слушно. Хто б хотів вислуховувати у кнайпі балачки про якісь там запити? Хіба Йолька. Мені стало вдвічі прикро. Я мигцем мчуся до Евки з кожною дурницею, а вона самотою долає життєві труднощі.

— Дай спокій, Малино, — скинулася вона. — Ти більше переймаєшся моїми запитами, ніж я.

— А з чого ти житимеш?

— Наразі даю уроки, цього тижня останні перед канікулами.

— І що далі?

— Може, ти переїхала б до мене? Заощадиш чотири сотки.

— А ти?

— Я буду сплачувати половину суми. Це зайві сто злотих у кишені.

— Ти серйозно?

— Я вже давно хотіла тобі запропонувати.

— А що там у тебе з Томеком?

Евка видалась мені якоюсь згаслою. Мабуть, через ворожбу.

— Як у вас справи?

— Ніяк, — знизала вона плечима. — Завтра у нас останнє заняття з хімії. І це все.

— Тобі зле? — дурне питання. — То борися.

— Я не можу знімати його на заняттях. Це було б неетично.

— То що ти збираєшся робити?

— Почекаю розвитку подій.

— А якщо вони не розвинуться?

— Це теж якийсь розвиток.

Може, й так? Може, і не варто змагатися з долею? Боротися? Може, життєва мудрість полягає саме в тому, щоб приймати все, що нам випаде.

От тільки я так не зможу.

28.06. Уф, сьогодні мені пощастило залагодити дві справи. По-перше, власник квартири. Я сказала, що за місяць виїжджаю. Що Евка хоче мене прихистити.

— Нема проблем, — відказав він з усміхом. — Ви знайдете когось на своє місце, і все в порядку. Я згідливий, як дитина. Тільки щоб рахунки сходились.

Я маю цілий місяць. Знайду.

А друга справа — це перенесення захисту на вересень. Науковий керівник ремствував, побачивши мою заяву.

— Пані Малино, за тиждень до захисту? А я мав на вересень важливі плани.

Знаю: три тижні вилежування на Канарах.

— Зрештою, я можу й тепер, але ворожка мені відрадила.

— І ви, освічена людина, вірите у ворожок?

— А чому б мала не вірити? Адже ворожка — це не єдиноріг чи там гном.

— Якщо ви ще скажете, що вірите в єдинорогів, ви мене остаточно доконаєте.

— Окрім того, — тягнула я, — це не якась звичайна ворожка з вулиці, а моя бабуся.

— Це, звісно, міняє суть речей, — ущипливо визнав керівник. Хвилину дивився на мою заяву. — І що цікавого сказала цього разу твоя бабуся-ворожка?

— Що я мушу відкласти захист, бо хтось помре, — збрехала я.

— Хтось із родини?

— Ні, в казенному домі, тобто в університеті. Помре в далекій мандрівці.

— Вона щось уточнювала? — зацікавився він.

— Тільки те, що він має темне волосся і що йому загрожує раптова смерть далеко від дому. На острові. Пізнім літом.

— Звичайно, краще не ризикувати, — він швидко нашкрябав «Не заперечую». — Про себе я не турбуюсь. Йдеться тільки про безпеку інших моїх колег, викладачів, професорів.

— Звичайно, — погодилась я. — Я знала, що ви мене зрозумієте.

— У такому разі що ж, Малинко, подружко, випускнице. Побачимось у вересні.

2.07. Нині я повернулася з чергової ідіотської співбесіди. Знайшла оголошення про те, що потрібні перекладачі з англійської. Ми зустрілися рівно ополудні. Я ледве встигла видрукувати резюме. Захекана, забігла до зали. В ній зібралося кільканадцять осіб. Сидимо, неуважно розглядаючись навсібіч. Цікаво, кому пощастить? Рівно о дванадцятій до зали ввійшла висока білявка. Окинула присутніх поглядом начальниці. Значуще гмикнула, обрізаючи шепотіння, й почала: