Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

— Я ледве встигла відкрити рота, бо пішло через вуха та ніс.

— Моя кров, — підсумувала бабуся. — Іншого разу ти не повинна брехати. Вали правду в очі, замість задихатися під покришкою. Я ж не Геня.

— Знаю, мама дістала б інфаркт. Це її спосіб виявляти почуття.

— Стосовно твого похмілля… Ти можеш пити ехінацею, швидше прийдеш до норми. Пару ложок настоянки і…

— Я, мабуть, не проковтну. На звук слова «алкоголь» мені стискається горло.

— То купи в таблетках. Дай мені ще раз Еву.

— Я тут, і закінчую розповідь. Рафал розраховував на те, що Малина, лікуючи наслідки перепою, не матиме сили вам зателефонувати. Вирішив кувати залізо.

— І йому це майже вдалося. Я тільки дивувалася, чому він так запав на ту ділянку. Бо, мабуть, не через захоплення адвокатом Носкевичем.

— Носкевич? Таж це прізвище дебелої, тобто нареченої Рафала! — «Я запам'ятала, бо воно від носа».

— Якщо вони одружаться, — підсумувала бабуся, — є великі шанси, що ви колись станете сусідами.

14.06. Приємна візія.

— Якщо я й надалі купалася б в ілюзіях, то могла б вимріяти такий сценарій. Я через десять років. Ще вишуканіша, ніж тепер. Оточена юрбою залицяльників. Багата й фахово реалізована. Змучена від численних подорожей…

— …на Місяць, — утрутилась Евка.

— Ні, тільки на Каймани, Балеари, Гаваї й таке інше. Змучена інтенсивним життям і подорожами, вирішила осісти на родинних ґрунтах, тобто в гасієнді, яку збудувала на бабусиній ділянці.

Приїжджаю на своєму «ягуарі» й зустрічаю його. Він також реалізований фахово, але нещасливий через дурну дебелу дружину. Він закохується в мене і благає про єдиний поцілунок. Я вагаюся. Завіса, оплески.

— На щастя для тебе і для друзів сім'ї, ти вже не плаваєш в ілюзіях, тому не будеш продукувати таких мрій.

— Не буду, бо, як і обіцяла, перетворююся на жінку успіху.

— Серйозно?

— Я надіслала відповіді на дві пропозиції, а зараз дам аґресивне оголошення до газети.

16.06. І дала: «Молода, амбітна, сучасна дівчина з вищою освітою шукає творчої праці, яка дає можливості для зростання. Контакти…» Воно вийде в понеділок. А я тим часом готуюся до захисту. Лишилося три тижні і три дні.

19.06. Нині воно вийшло. Чекаю реакції. Може, потренувати підсвідомість? О, дзвінок! Щойно я зручно вляглася. Це сила духу.

— Слухаю, — відповіла я глибоким альтом. Буцімто низький голос справляє глибше враження. Так стверджує Йолька.

— Я за оголошенням, це актуально? — захарчав хтось по той бік.

— Звичайно.

— Звичайно «так» чи звичайно «ні»?

— Звичайно так, — відповіла я, не зворушена такою допитливістю.

— Скільки вам років? — «Що ж це за робота, якщо добродій починає від запитання про вік?»

— Двадцять шість.

— Гм. А де ви працювали останніх два роки? — «Чому саме два, а не чотири? Про що мова?»

— Чому саме два?

— Бо ж ви закінчили освіту два роки тому, так? — Я не відповіла, тому він заходився пояснювати: — Вам двадцять шість, а вищу освіту здобувають у двадцять чотири…

— Хто здобуває? — роздратовано запитала я.

— Як це хто? Всі, — він також роздратувався.

— Я ні. І більшість людей після технікуму теж ні, бо в технікумі вчаться п'ять років.

— То ви після технікуму? — почула я в його голосі легку зневагу.

— Ні, але яке це має значення — ліцей, технікум? Хіба це важливо?

Він не відповідав, тож я сипала далі:

— Поза тим, треба зважати на фах. У медичному, скажімо, навчаються шість років. А скільки людей по кілька років не може захиститися. Ну, а на економічному, своєю чергою, навчаються чотири з половиною роки, зате в інфізі та на акторському тільки чотири. Не можна казати, що всі.

— А ви коли закінчили? — «Який цікавий!»

— Саме закінчую, зараз.

— Із запізненням, — злостиво ствердив він. — Не баглося вчитися, чи що?

— А вам скільки років?

— Тридцять сім, а що?

— Стільки років, а ви ще не навчилися елементарним правилам культури? — І я поклала слухавку, доки він устиг відповісти.

Надвечір'я. Ми обмиваємо мою першу невдачу на шляху до успіху.

— Класно ти йому відрубала, — визнала Евка.

— Дуже добре, — кивнула Йолька. — Тільки от із таким ставленням до роботодавця на тебе чекає безробіття.

— А я вважаю, що нема чого зв'язуватися з хамами, — стояла на своєму Евка. — Краще почекати на когось нормального. Він напевно подзвонить.

— Наразі ніхто не дзвонив, — спростувала я, цмулячи пиво.

— Зараз застій на ринку праці, — поінформувала нас Йолька. — До того ж у тебе немає досвіду.