Андрій Кокотюха - Живий звук

Я замовк, даючи Каракаю посил — тепер, мовляв, твоє слово.

Але він дивився на мене, мов на цікаву комаху, схиливши голову набік, і мовчав. Його нукери взагалі не подавали ознак життя, і в мене склалося враження, що вони взагалі не зовсім розуміють, про що тут їхній хазяїн тре із цим лохом, якому ціна — три копійки. І я повів далі:

— Наталку Зиму природа трошки обділила. Вродливою її не назвеш — ніс довгий, червоні цятки на обличчі, схожі на гнійники чи взагалі якусь заразу. Її, до речі, шкільна малишня так один час і дражнила — Натка Зараза. Недовго, правда, — подружку однієї з шкільних красунь якось не випадає так гнобити. Крім того, Зима росла закомплексованою дівчинкою. Складна родинна ситуація, потяг до дівчаток, який вона надто рано в себе виявила і надто швидко зрозуміла, до чого може призвести пригнічення власної сексуальної орієнтації. Коротше, там є з чим працювати психологам, психіатрам, психоаналітикам, сексопатологам — було б бажання. Тільки в природі, як ти, мабуть, знаєш, — зараз я звертався тільки до Каракая, в задниці маючи цих його службових собак, — усе збалансоване: красуня Галя Чепелик обділена талантами й дурненька, негарна закомплексована Наталя Зима — розумна, навіть хитра, а ще — талановита. У неї чудовий голос і вокальні дані, про які мріють учителі музики. Вона боїться себе, бо знає — з такими зовнішніми даними «зіркою» не буде, та й не зможе вийти на сцену. Навіть не на сцену — просто перед людьми співати не зможе. Не переламає себе.

— Це ти сам придумав чи хтось тебе просвітив? — поцікавився Каракай.

— З деяких пір я ніби драматург, — скромно відповів я. — Тому додумую характеристику образу на основі вихідних даних, які зібрав як журналіст. Якщо помилюся, то лише в деталях. І потім — Зиму, сподіваюсь, все ж таки колись обстежать. Хоча б у тюремній лікарні.

— Валяй, трави далі, — криво посміхнувся Каракай.

— Це я виклав передісторію проблеми. А історія її в тому, що Зима, очевидно, закохалася в свою подругу Чепелик. Та ж, у силу обмежених розумових здібностей, не змогла вчасно це зрозуміти. Присутність Наталі поруч лише зайвий раз відтіняла її особисту вроду. До того ж подружка виявилася згодом дуже корисною. Адже це Наталка запропонувала фокус із піснями. Записали в невеличкій приватній студії з десяток чи півтора улюблених народом шлягерів у її виконанні. Потім цю фонограму вмикали, випускаючи на кабацьку сцену лялечку Галочку, і все — нова співачка готова. Навіть назвали цю солістку по-гламурному — Анжела Сонцева. Ну, не Галкою ж Чепелик її іменувати! У чернівецькому ресторані повелися на це спочатку з цікавості. Своїх грошей ніхто ні за що не платив, а подивитися, що з того вийде, кортить. Вийшло навіть дуже непогано. Не ідеально, але хто в кабаку звертає на якусь ексклюзивну якість виконання чи інші деталі? Тоді Галя Чепелик уперше почала відчувати себе реальною «зіркою». Ну, а Наталя Зима, очевидно, вирішила — для подруги зробила надто багато, можна сподіватися на якісь почуття. Тільки хера з два! Галя крутила з одним тамтешнім барменом, серйозно крутила. Наталка якось не витримала, влаштувала просто на кухні скандал, який більше нагадував сцену ревнощів. І спочатку всі думали — дівчата зійшлися через хлопця. Потім найкмітливіші просікли: не все так просто, там інші заморочки. Зиму тихцем звільнили. Не вигнали, просто порадили поміняти роботу. Чепелик далі співала під подружчину фонограму, не переводитися ж їй зі співачки знову в офіціантки. Хто знає, чим би все це скінчилося, якби буквально через тиждень чи два після тієї історії в чернівецькому ресторані «Водограй» не вирішив повечеряти київський музичний продюсер Микола Бобров. — Я перевів подих і продовжив: — Тут задачка ускладнюється. Бобров прекрасно розбирається в співаках і чує голос, який при докладанні певних зусиль можна з часом зробити золотим. Та й дівчисько, котре тупцяє на малесенькій сцені та акомпанує загальному жуванню, зовні так нічого. Розмови Боброва і Сонцевої-Чепелик ніхто не чув. Але за тиждень Галя звільнилася. А через рік про Анжелу Сонцеву говорили як про нове відкриття Боброва. Думаю, сталося таке: Галя все йому розказала, і Бобров вирішив не відступати. Зрештою, роззявляння рота під фонограму — це формат сучасної естради. У Галі була яскрава зовнішність. У Наталі — голос. У Боброва — вміння, досвід та зв’язки. Ось і виник новий естрадний проект під назвою «Анжела Сонцева». Цікаво?

— Дуже, — погодився Каракай, не змінюючи виразу обличчя. — Але чому ти постійно говориш про якусь проблему? Я, наприклад, не бачу жодної. Усі дурять усіх, і Бобрик — не виняток. Усіх це влаштовувало. Народ дивився на ляжки та цицьки, слухав музику типу гоп-ца-ца і не особливо парився, звідки це береться. Якщо ти затіяв усю свою біготню тільки заради того, аби розкопати цю дуже страшну таємницю і написати про це статтю в газеті, я тебе відпущу просто зараз. Вип’ємо мирову й забудемо один про одного. Бо Анжела Сонцева все одно буде співати, хоча й поміняє стиль та формат музики. І твої викриття спрацюють тільки мені на кишеню. За великим рахунком, Вараво, я навіть готовий тобі спеціально забашляти, аби ти все саме так і написав, як тепер розказуєш.