Наталка Сняданко - Фрау Мюллер не налаштована платити більше

Соломія сприймала все, що відбувається довкола неї, з невтомним ентузіазмом і захопленням, марно намагаючись відділити те, що її справді цікавило, від того, що лише здавалося цікавим, і цей процес селекції, яка насправді так ніколи й не відбувалася, займав увесь час і забирав усі сили. А щойно вона усвідомлювала, що щось стало цікавити її менше, як із не меншим ентузіазмом починала ненавидіти це й дивуватися сама собі, що могла захоплюватися такою дурницею, і цей процес просякання ненавистю та самодивуванням знову захоплював її цілком.

Соломія постійно скаржилася на те, що нічого не встигає і що довкола стільки цікавого, а вона так часто витрачає час на дурниці, тоді як слід було зайнятися справді вартісними речами. Вона щиро ненавиділа себе за це, але щойно в полі її зору з’являлося щось нове — знову кидалася у вир знайомих і нових відчуттів, проходячи все ті ж незмінні стадії: від захоплення до охолодження, далі розчарування й ненависті.

— Розумієш, — пояснювала Соломія Христині, запиваючи кожне слово великим ковтком чаю із улюбленого яскраво-жовтого півлітрового горнятка, — це все схоже на якесь замкнуте коло. Ні, точніше, на коло, яке розірване і яке мені ніяк не вдається зімкнути. Мені хочеться робити все й відразу, і це відчуття переповнює мене якоюсь фальшивою впевненістю, що достатньо просто сильно захотіти, і я встигну все це зробити. Потім я кидаюся виконувати заплановане, але не в тому порядку, у якому це було б швидше, а якось сумбурно; я знаю, що не вмію правильно планувати й тому намагаюся з цим боротися. Сідаю планувати й витрачаю весь час на будування планів, а до того, щоб здійснити щось, руки вже не доходять. А потім замість того, щоб завершити розпочате, хапаюся за нове і знову відкладаю в довгий ящик.

Ось у тебе, скажімо, усе навпаки — ти все завжди встигаєш зробити навіть раніше, ніж планувала. І хоча ти теж собою завжди незадоволена, мені б твою продуктивність!

Але, на думку Христини, найбільш незбагненні процеси відбувалися в голові Соломії в момент, коли вона визначалася з тим чи іншим рішенням. Спершу вона ретельно й уважно формулювала сама для себе всі наявні варіанти. І це в неї виходило чудово. Потім, перед тим як вибрати один із них, довго вагалася й доводила всіх знайомих до знемоги, детально описуючи всі «за» і «проти». Іноді Соломія навіть ображалася на співрозмовника чи співрозмовницю, якщо їй не пропонували ще якоїсь, не передбаченої нею самою гіпотетичної небезпеки чи ускладнення, які можуть актуалізуватися в разі схиляння до того чи іншого варіанту. Залежно, а іноді й незалежно від важливості рішення такі сумніви могли тривати тижнями, а то й місяцями, і тоді всі розмови неминуче зводилися до цього. А потім раптом наставав якийсь момент, коли вона усвідомлювала: вирішити треба зараз, негайно, не відкладаючи. І тоді достатньо було, аби хто-небудь висловився на користь або проти того чи іншого варіанту. Сама суть висловлювання, як і авторитетність чи обізнаність із проблемою того, хто висловлювався, не мала значення, бо прийняте рішення ніяк не співвідносилося з тим, що їй радили, і ніколи не можна було передбачити, учинить вона так, як їй порекомендують, а чи всупереч пораді. Причому передбачити це не могла навіть сама Соломія. Просто їй необхідно було, аби хтось висловився, підштовхнув її, торкнувся, дав відчути свою небайдужість чи бодай просто присутність, — це виводило її зі стану застиглості, зануреності у власні почуття, зануреності настільки глибокої, що реальність зовнішнього світу поступово переставала бути незаперечною, і її затьмарювала уявна дійсність світу внутрішнього. Після такого поштовху вона ніби прокидалася й тоді вже діяла миттєво, а якщо поштовху не було, вагання продовжувалися.

Так само важко було передбачити, що саме зі сказаного співрозмовником Соломія сприйме як саме той, єдиний, необхідний їй поштовх.

Яскрава зовнішність Соломії постійно приваблювала чоловіків. Висока, струнка, з тугою чорною косою, Соломія була веселою, легко сходилася з людьми й ніколи не аналізувала ні своєї, ні чиєїсь поведінки. Вони з Христиною були не схожі настільки, наскільки можуть бути не схожими двоє людей. Христина була натуральною блондинкою середнього зросту з пишними формами й тонкою талією. Її карі очі уважно вдивлялися в співрозмовника, і вже з перших хвилин знайомства вона вміла чітко усвідомити своє ставлення до людини й розмістити його на шкалі чорно-білих оцінок — від різко негативного до дуже позитивного. Це вже згодом вона навчиться підкріплювати ці свої інтуїтивні відчуття конкретними деталями та бачити в людях неспокій, захований за нервовим біганням зіниць, невпевненість тремтливих пальців, мимовільне почервоніння кінчиків вух, коли співрозмовник говорить речі, мало схожі на правду, легковірність широко розплющених очей і ще багато всього іншого, що так ніколи й не навчиться аналізувати чи принаймні помічати Соломія.