Леонід Кононович - Тема для медитації

Юр умився в погнутій бляшаній мисці й, зачісуючись, підійшов до люстра. Звідти на нього витріщилася засмалена понура мармиза, котра по самісінькі очі заросла грубою щетиною. Цілісіньке літо він заливав фундаменти під промислові корпуси, які мали будувати серед боліт; попервах ця робота його так вимотувала, що він ледве ноги тягав, однак згодом його богатирський організм, оклигуючи від лікування у психушці, помалу почав пристосовуватися до щоденної тяжкої праці. Й усе ж протягом усього цього часу його не полишало тоскне гнітюче почуття безвиході, од якого інколи хотілося вити як вовк, — він розумів, що його нарешті загнали в глухий кут і ще й з усіх боків оточили наглядачами; враження було таке, наче він опинився перед стіною й намарне мацає по ній долонями, шукаючи двері, котрих тут ніколи не було. Часом він почував, що йому хочеться у тюрму, — принаймні там він сидів би з такими ж людьми, як сам. А найбільше ж він міркував над тим, хто ж доніс на Леляну і звістив кагебістів, що того вечора він передав їй дві теки із самвидавом. Певна річ, щонайперше підозра падала на Стояна; однак цей парубійко не міг здати Леляну, тому що був у неї закоханий по вуха... А якщо міг? А якщо здав? А може, цей арешт був результатом старанної оперативної розробки? А по тому він пригадував, як Лимар дружньо поплескує його по плечу і на всенький коридор промовляє «молодець, наша людина», а далі поставало гордо закинуте обличчя Леляни, золоті пасма її кіс і той погляд, сповнений невимовного презирства, — і в очах йому аж тьмарилося від безнадії... Він зітхнув і, піднявши у кутку мостину, дістав з-поміж лаг у підлозі грубого зошита. Поселившись на цій мансарді він почав писати щоденника; це була спроба тверезо подивитися на себе, на історію й на цю прокляту епоху, котра стільки сала залляла йому за шкуру, — а поза тим у ньому жила надія, що цей рукопис не пропаде і колись його прочитають історики в незалежній українській державі. Він гаряче сподівався, що така держава буде. Може, промине п’ятдесят років. Може, сто. Може, й двісті. Але не може бути такого, щоб Україна щезла з лиця землі! Він сів за столом і, відкривши зошита, подивився у вікно. З мансарди видно було довжелезний двоповерховий будинок. У дворі стояла колонка, і круг неї натекло цілісіньке озеро. Двері під’їздів у тому будинку були потрощені. Під вікнами валялося сміття. У калюжі купалися гуси, голосно ляскаючи крилами. Це був сімейний гуртожиток. Його прозивали дурдом. У ньому мешкали пролетарі. Їм нічого було втрачати, бо вони пролетіли за всіма параметрами ще від самого народження. Мабуть, тому вони гнали бурячиху, пили і по-чорному лупцювали своїх жінок; а коли ті виривалися й тікали, то лупцювали всякого, хто трапиться під руку. Он вони сидять на лавочці: Туз, Мурмило, Жора-Махамет... Коло них стовбичить здоровецький парубійко у військовому картузі. На ньому офіцерський кітель, обвішаний бляшаними медальками. Це дурний Волоша, син тітки Собацюрихи. Його робили по п’яні, через те він такий і вродився. За дурдомом видно жомові ями, з яких тягне дохлятиною. Ще далі жовтіє стерня, і там пасуться радгоспні свині.

здрастуй Юру пішла я отеє по хліб у коперацію а коло вигону перестрічає мене Дзякунка та й ну скакати прямо в Очі виказувати усе шо в її дурній голові макітриться тішитися шо на нашу гору отії Татаре приїжджали аа каже гарного унука вигляділа Стара Відьмо ше ліпшого як дід його душогуб до в’язеня до в’язеня піде теперички антісовєтчік троцькіст конячий революцьонер оно по тілівізору показували як у Залізах його ведуть шоб судити унука твого такого доброго на горло на Горло скарають тойді всеньке ваше Кодло в селі до їдної души вже переведеться та скаче од утіхи та дулі мені під самого носа Дулі а певно раденька шо дурненька та ше ж і Сила її теперички зверху дитино моя шоб ти бачив скіки наїхало до неї Писак десь із туда чи не з Московщини самої та давай розпитувати її та записувати та на Карточку знімати ото тіки шо в Сраку її не цілували а то все було а тойді й прописали в сильно великій газеті де тіки за дуже самошедших Партійців пишеться а за таких шо не дуже то й ні але за неї написали шо стара Більшовичка активістка куркулів на Сибір одправляла хліб святий забирала в людей та здавала Державі сій проклятущій тьху гидота і язик не повертається за неї Лярву балакати отож у сій собачій Газеті за неї прописали а вся Наволоч більшовицька на селі й заплигала коло неї наче круг Малпи і голова і багрій і вчителі пенсію присвоїли їй здоровецьку і хату перекрили і в школу отеє гукали шоб вона розказувала як се треба Люд Хрещений голодом морити так шо підняли її сину як те Гівно на Вилах то вона мені й Дулі тепер під самого Носа на каже на з’їж а звісно не дурно кажуть нема Розуму змалку то не буде й до останку а вона ше із Замолода прицуцувата була сяя комсомолка як Церкву Святу в тридцятім році закривали то вони вчотирьох вона чикилдиха бовкуниха і степа іващенкова книги церковні поскладали та підпалили та й ну гопки вибивати на Престолі як дурненькі та пісеньку виспівувати ми молоді весняні квіти ми діти молота й серпа [7] Пісня 30-х років на слова Дмитра Загула. Та це йому не помогло, бо все одно репресували — прим. автора. Курви Мандрьохи Повійниці комсомольські було на паску люде здоровкаються христос воскрес а вони ув одвіт брешеш як Пес кажуть ні ти уяви собі тіки але ж Господь їх покарав ох і покарав степа здуріла чикилдиха здуріла бовкуниху на кавалки роздерли тіки отсяя Дзякунка живе й живе три чверти Села в Сиру Землю загнала крови людської напилася і ходить по Світу лярва така а ти Сину казав комуняк до порозуміння треба закликати до злагоди до рехвормів аа бач сину де ти зо своїми Рехвормами опинився дак слухай же тепер шо я тобі скажу свині вони й будуть свині хоч рябі хоч сиві хоч коростяві а комуняки вони й зостануться комуняками бо то тіки зверху Люде а всередині гірше ніж Бидло юру Дитино моя розлучили вони мене з тобою та й шерегнуть на нас приходив отеє Голова з участковим да й каже шоб він тут не появлявся ноги шоб його тут не було Відщепенця бо запроторимо туди де козам роги правлять отеє тобі сину і порозуміння й злагода і рехворми з ними вкупі ну та дарма кріпися не той Козак шо за водою пливе а той шо проти Води хай Бог тебе в опіці держить і Матер Божа чуває над тобою а Я за тебе всім богам буду молитися твоя баба чакунка