Юрко Сангал - Львівська пані

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрко Сангал - Львівська пані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Апріорі, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Львівська пані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Львівська пані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Твори монологічні, ще й, так би мовити, із народних вуст, з’являються в художній прозі нечасто, адже вимагають від автора граничного наближення до свого героя, перейнятості світом його переживань, думок, слів, учинків. І пропонований тут роман письменника й видавця зі Львова значною мірою відповідає цим критеріям. Але насамперед маємо вельми позитивне, енергонаснажливе чтиво, в якому життя галичанки-львівянки — від передвоєнного до нашого часу — постає у всякій можливій правдивості й химерності, трагічності й комічності.
Для широкого кола читачів.

Львівська пані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Львівська пані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

КАЯТТЯ АВТОРА

У ГРІХОВНОСТІ ТВОРЧОГО АКТУ

Чи може жінка відмовитися від своєї суті, навіть якщо їй вісімдесят? Навіть якщо, здавалося б, у неї й жіночого нічого не залишилося… Так. Але тільки не Софія Семишин. Незважаючи на покручене роками тіло, вона зберегла в собі сильне й чіпке єство, позбавлене будь-яких ознак старості. Тому-то їй не цікаво бути в товаристві своїх однолітків, як обдарованій дитині — в товаристві своїх. Їй майже нема про що з ними, як вона каже, райдати, а це, напевно, означає: в душевній розмові із близькою людиною досягти раю. Адже саме в такій розмові вона найбільше відчуває себе унікальною істотою, якій належить життя. Зі своїми звичками вона могла б навіть королевою бути, а дай їй відповідну освіту — запросто очолити, приміром, національний банк (так спритно вміє лічити гроші), далі й уряд… І в Голівуді домоглася б успіху, якби свого часу отримала американське громадянство… Та все ж таки найбільший її дар — це вміння, як росіяни кажуть, «расположить к себе». Цей талант завжди сприяв їй у всьому, лише варто було Софії відповідно сконцентрувати свою непогамовну волю. Тому, потрапивши в поле біострумів старенької, починаєш вірити кожному її слову, хоча точно знаєш, що це вигадка. Через дитячу невинність у Софіїних очах кінець кінцем починаєш винуватити самого себе в… її гріхах. Вона з гідністю підкорювала собі неймовірно важкі життєві обставини, не кажучи вже про чоловіків, які легко падали ниць, щоб заслужити щастя бути біля неї. Не один чоловік казав собі: «Я з цією жінкою міг би прожити все життя», і не одна жінка скреготала зубами: «Я з цим чортом не провела б разом і хвилини». Цю жінку любили, і тим усе сказано. Двоє її чоловіків були досить заможними, і це результат тільки наполегливої праці, — вони знали, для кого працюють! Їхнє життя було осяяне справжнім сенсом, що його так і не знаходять упродовж усього свого існування більшість людей планети. Варто лише нагадати історію із другим чоловіком Софії: він заручився з нею перед самою війною, був забраний на фронт і, потрапивши в полон, опинився в концтаборі. А звідти живими й морально не скаліченими виходили тільки ті, які, за відомим дослідженням Віктора Франкла «Людина в пошуках смислу» (автор сам зазнав концтабірних випробувань і став свідком тисяч смертей фізичних і, що найогидніше, — духовних) були наскрізь «просякнуті» смислом свого існування. Це й допомогло Софіїному чоловікові витримати полон й утекти, і хоча закінчення війни він зустрів у Франції — пішки повернутися до тієї, заради якої жив і виживав. І це — попри застороги про сталінські тортури над колишніми полоненими, які все ж таки його не обминули… Й ось він зустрічає свою Зоню з …дитиною від іншого чоловіка, та це не перешкоджає йому знову зробити їй пропозицію, а отримавши відмову, все-таки дочекатися-домогтися свого через десятки літ. Нечувано: коли 1972 року помирає її перший чоловік, то цей другий залишає свою дружину із трьома дітьми й повертається до неї, таким чином зробивши надуману історію Габріеля Маркеса (див. повість «Кохання під час холери») цілком реальною. Мало того, коли на сімдесят восьмому році свого життя він переносить важку операцію і стає немічним, вона проганяє його геть, але це не шкодить його любові до неї — він і далі сповняє щоденний багатокілометровий ритуал, щоб їй піднести скромні дари свого городу, за що завжди отримує нескромно тривалий, як для старих, прощальний поцілунок у губи (якось саме на цьому їх зненацька заскочив внук старенької, і вони по-дитячому зашарілися й навіть засоромилися, бо, мабуть, це справді не личить робити, як і дітям, людям їхнього віку…). А хто не знав про його кохання, переймався таким здивуванням, яке межує майже з обуренням: «І чим він живе, адже глянути на нього — справжній мрець?!» «Цю жінку любили!» — саме так про неї відгукнулася одна обдарована молода особа, котра добре знається на суті дієслова «любити». Але значно глибше вразили молоду особу чорні брови Софії, які, за пісенними легендами українського й навіть швейцарського народів, виказують таємничу магічність жінки; цього позбавлена не одна дівчина, а тут воно — у вісімдесятилітньої бабуні. Напевно, саме тому ніхто й не витримує її погляду, що проникає в людину й поза неї, і перед ним почуваєшся внутрішньо роздягненим та вразливо незахищеним. Не один під цим поглядом випадково врізав собі пальця чи спіткнувся на рівному місці; сусідські дівчата ніяк не могли владнати стосунків зі своїми хлопцями, за що одного разу ледве не побили стару, а сусід-рибалка, якого перед риболовлею вона зустрічала на сходовій клітці запитанням: «Куди це ви із самого ранку?», з віддихом відчаю й прихованого прокляття відповідав: «Уже нікуди!» Саме під цим поглядом, бувало, хтось, заворожено слухаючи оповідки старої, дивувався неабиякій гнучкості її міркувань, через що часто зараховували Софію до євреїв (на Галичині люди конче хочуть отримати насолоду, викривши ще одного вихреста або «полукровку», які, мовляв, гадають, ніби дуже добре затаїлися, а насправді люди не дурні й усе бачать). Хоч у Софіїному роду євреїв нема, проте, дивлячись на неї, можна було припустити, що тут щось не так: занадто великі мочки вух і підозріло високе чоло, та й оте дивне кучеряво-чорне волосся на її ранній фотографії… А якщо зважити на те, що до війни євреї становили добру половину населення галицьких міст, то всяке могло бути… Ще й натурою, як у нас кажуть, Софія скидалася на справжню єврейку: хоча виросла в селі, однак органічно не сприймала фізичної праці (правда, для розумової їй бракувало бодай одного шкільного класу, і це було причиною її немалих життєвих труднощів — від власного підпису до…; тут уміння рахувати — приємний виняток).

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Львівська пані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Львівська пані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Львівська пані»

Обсуждение, отзывы о книге «Львівська пані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x