Юрко Сангал - Львівська пані

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрко Сангал - Львівська пані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Апріорі, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Львівська пані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Львівська пані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Твори монологічні, ще й, так би мовити, із народних вуст, з’являються в художній прозі нечасто, адже вимагають від автора граничного наближення до свого героя, перейнятості світом його переживань, думок, слів, учинків. І пропонований тут роман письменника й видавця зі Львова значною мірою відповідає цим критеріям. Але насамперед маємо вельми позитивне, енергонаснажливе чтиво, в якому життя галичанки-львівянки — від передвоєнного до нашого часу — постає у всякій можливій правдивості й химерності, трагічності й комічності.
Для широкого кола читачів.

Львівська пані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Львівська пані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

П’ЯТИРІЧНА ДІВЧИНКА

Деколи щось як присниться — ніби в казці побуваєш, а може, — в далекому-далекому дитинстві! І звідки ця старість береться?! Таж я у глибині душі — п’ятирічна дівчинка, а все, що прийшло пізніше, ніби моє, а ніби й ні! Накладаються ті роки, як ґрунт у пласт: захотів — узяв і перекопав його; але завжди наткнешся на тверде, на ту п’ятирічну дівчинку, яку вже жодна лопата не візьме… Хоча з літами все важче докопатися до неї, до цієї маленької дівчинки. Але час від часу таки треба це зробити, аби не затоптати її… Бо лише вона і є правдивою, бо лише її не змогла вирвати з мого серця зла недоля. Як тільки втратила б я в собі цю маленьку дівчинку, то відразу підла старість розтрощила б мене дощенту, перетворила б на юродиву, яка плазує не гірше за будь-яку твар… Як побачу таку у вікні, то аж лячно стає… Це ж треба — вбити в собі дівчинку, аби вже не відчувати ніякого приниження… Я радше простягнула б ноги, ніж простягати руки, як ота, що завжди сидить під моїм вікном, наче примара. То так, ніби обісцятися і з того ніц собі не мати… Тьфу тобі на голову! Видно, тебе ніхто ніколи не любив!

ЖІНКА

Ух, який красень йде! Аж хочеться випити всього. Такому припасти до грудей — і вже більше нічого не треба. Я б його так голубила, що він ніколи не пішов би від мене. Обняла б його й нікуди не відпускала. Тільки те й робила б, що дивилася на нього. Навіть його одяг сховала б, аби не заважав мені… А то що за якісь шмаркачки за ним теліпаються!? Ох, якби мене ще носили ноги, то не помогли б тим дівкам короткі спідниці та нафарбовані брови! А мої брови не полиняли дотепер! Знали б ті дівки, яка то велика сила — мати чорні брови! Якби ж мене ще носили ноги… І як то є — якщо жінка не займається коханням, то в неї віднімає ноги. Але спробуй вженися за цими малолітками! Та й хіба хтось зараз здогадається, як щось до болю скубоче моє лоно… Та хіба бодай хтось розуміє: якщо у жінки вже віднімає ноги, то це — як у Львова забрали ріку? Ех, якби, якби… Якби молодість вміла, а старість могла! Старі хлопи ще можуть спокусити якусь дівку карбованцем, а… спробуй літній пані заманити хлопця! Хоч тій пані це потрібніше, ніж старому хлопові, який і так вже нічого не може… От яка несправедливість на світі! Якби ж то хтось знав, як воно скубоче! Хоч би дотулитися до когось, і то вже легше було б… І несила втримати це в собі, як сечу! Так і сверблять руки скинути із себе лахи… І чи могла б я бодай подумати, що колись моє тіло стане таким, буцім його смерть гримує: вимокле, ніби парафіном покрите. Я ж так любила колись оглядати його перед люстром. Оглядаю й заодно щось собі уявляю… А тепер що? Тепер дійсність така страшна, така, що аж продирає до… Тепер ні про що собі навіть помріяти не можна. Ніхто вже мене не пошкодує. Ніхто! А ще як поселилися в мене цей Назар з Наталкою, то взагалі спокою собі не знаходжу. Та спробуй-но тут про щось інше гадати, коли тільки й чути за стіною її стогони; а ще як закричить, то мені аж серце зупиняється, й у самої мокріє… Паразитка! Насміхається наді мною! Хоче, аби я скінчилася… І це — поселилися, аби доглядати за старою?! Чинять наді мною справжній ґвалт. Бо хіба не понад будь-чиї сили — терпіти своє тіло?! Навіть встидно комусь признатися, що в мене знову появилися місячні. Тепер ще і з ними мороку маю! І груди ніби показилися: бубнявіють, як бруньки на весну; а соски набрякають, як у якоїсь неопереної шмаркачки. І що я тепер маю робити?! Куди дінешся від самої себе?! Своє тіло ніяк не обдуриш… Коли Назар біля мене проходить, то я ледве пальці собі не виламую, аби не торкнутися до нього. Деколи вдаюся до хитрощів: кричу йому, що мені зле робиться. І тоді він бере мене за руку й відпроваджує до ліжка. Я ж як вчеплюся в нього, то мною починає аж тіпати. Ноги ледве талапаються — нема охоти відпускати його руку. А одного разу взагалі розум відняло — серед ночі зайшла до них цілком голісінькою, цілком… Але та Наталка такої бучі наробила, що я забула про свої хворі ноги… Я так налякалася через ту дурепу, що ледве розриву серця не дістала… І стільки разів казала їм, аби двері зачиняли! Бо хіба я винувата, що на мене, може, якось місяць вплинув?! Дуже вже потрібен мені її Назар, я ще й не таких мала! Курвисько, тепер до мене навіть не обізветься… Якось-то Назар пожартував зі мною, то вона, шмаркачка паршива, дзявкнула йому: «Тебе що, на здохлятину потягнуло?!» Падлюка така! Якби я навела марафет, зробила фризуру, то ти й не рівнялася б зі мною! Скажи ще дякую, що я не хочу. Бо ніґди так не було, коли я хотіла! Ніґди! І нема чого скакати на мене! Я й так ще досить сумирна. Ще не таким волосся обривала! А то тільки косу розплела, а вже підскакує, як квочка. Ох, як же я не люблю тих жінок! Ох, якби старість могла… Якби… то я б ніколи не постаріла. Бо що вдієш, коли хлопи такі невитривалі й так швидко здихають? Але жінка живе лише тоді, коли біля неї хлоп є. А без нього й життя вже ніяке. Тоді й сама помирати змушена. Якби хлопи трималися трохи довше, то, я певна, жінки могли б до двісті років доживати. І як у моїх літах знайти собі мужчину?! Навіть доторкнутися вже не дають… Мерзотниця! Сміла в моїй хаті на мене кричати! Та ще, змія, назвала мене здохлятиною. Я їй цього ніколи не подарую! Ніґди!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Львівська пані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Львівська пані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Львівська пані»

Обсуждение, отзывы о книге «Львівська пані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x