Наталка Сняданко - Комашина тарзанка

Здається, у батьків із бабусею був конфлікт з приводу їхнього виїзду. Тобто навіть не самої еміграції, тут бабуся вважала, що не має права впливати на їхнє рішення, а щодо цього дивного єврейства з надто вже яскравим прагматичним ухилом. Я не знаю подробиць того конфлікту, бо від мене це намагалися приховувати, але, здається, бабця так і не змирилася з рішенням батьків, не кажучи вже про те, щоб їхати з ними, і саме через це позбавила батьків права спадщини на будинок. Вона написала заповіт і навіть по-старосвітськи залишила його в нотаря, згідно, із цим заповітом майже все її майно успадковувала пані Міля, а бібліотека і частина посуду залишалася батькам. Але пані Міля пережила бабцю Аліцію лише на кілька місяців, і я навіть не знаю, чи батьки після їх смерті намагалися отримати свою спадщину. Потім будинок несподівано перетворився на музей, а сад якимось незбагненним чином перейшов у власність роботящого сусіда. Щоправда, і він не встиг скористатися із землі, бо його раптово розбив параліч, а через кілька місяців сусід помер.

Тепер у мене часто буває таке відчуття, що разом із будинком у мене забрали дитинство, а разом із ним і напівказковий світ, яким був і залишається для мене будинок бабусі Аліції. Адже все, що я можу знати про нього, існує лише в моїй пам’яті, нетривкій за своєю природою. Її обов’язково потрібно підживлювати старими листами, книгами, світлинами, горнятами чи виделками. Але цього всього немає, і часом я прокидаюся вночі від намагання пригадати смак полуничного варення бабусі Аліції, та замість цього у пам’яті виринають лише візерунки на білій скатертині, старанно складені і запхані у срібні кільця серветки, легкий аромат бабусиних парфумів, вона і в найбільш скрутні часи примудрялася діставати десь французькі парфуми. Це все дуже заспокійливі і приємні фрагменти, але мені все одно страшно від думки, що я забуваю і потроху втрачаю все більші і більші фрагменти тодішнього життя.

Але я хотів не про бабусю, а про батьків.

Знаєш, я довгий час думав, що ніколи не наважуся створити власну сім’ю, щоб усе це не закінчилося так, як у батьків. Тобто у них це не закінчилося, вони досі разом, але я не можу перебувати поряд із ними довше кількох годин підряд, і мені навіть важко пояснити, чому саме.

Батько почав пити ще у часи матеріального процвітання, коли завод працював на повну потужність і йому платили непогану за тодішніми мірками зарплатню. Мати до знайомства з батьком працювала у конструкторському бюро, ти знаєш, вона завжди була надзвичайно гарна, і в неї рано чи пізно закохувалися майже всі її знайомі чоловіки. А може, і всі. Невідомо, чи вона вибрала б саме батька, якби не завагітніла, а коли народився я, батько наполіг, щоб вона пішла з роботи і сиділа вдома. Напевно, це і була їхня перша важлива помилка. Колись мама розповідала мені, що на самому початку стосунків батько був зовсім іншим. Він і тоді міг прийти додому нетверезим, бо кожен із замовників вважав справою честі «обмити» завершення портрета чи купівлю картини, але тоді батько ніколи не влаштовував сцен і не починав безкінечного з’ясовування стосунків, як робив це згодом. Він страшенно тішився народженням сина, дивував усіх знайомих нетиповою для тодішніх чоловіків заангажованістю у догляд немовляти, хапався за усі можливі підробітки і діставав неймовірні, як на ті часи тотального дефіциту, речі. У мене були навіть одноразові підгузники, про існування яких переважна більшість тодішніх молодих батьків і не здогадувалася.

Коли через рік після мого народження матері запропонували повернутися на роботу й очолити конструкторське бюро, бо звільнилася вакансія, їй дуже хотілося вирватися з одноманітності домашнього побуту. І вона вже навіть домовилася з нянею для мене. Але батько вмовив її не робити цього, переконав, що їй буде важко, що обом їм буде важко, бо домашню роботу доведеться відкладати на вечори і вихідні, вони не зможуть відпочивати, почнуть сваритися, це відіб’ється на дитині. Запропонував матері не відмовлятися від послуг няні, а у вільний час краще ходити на каву з подругами, до перукарні, на манікюр, відвідувати його у майстерні чи просто відпочивати. Мати погодилася, але вже через кілька місяців батько вперше за час їхнього спільного життя не ліг спати після того, як прийшов додому нетверезим, а влаштував матері скандал за те, що на кухні не прибрано. Вранці він довго вибачався й обіцяв, що таке більше не повториться, мати повірила, але відтоді схожі сцени траплялися все частіше і частіше. І зрозуміло, що батькові зовсім не йшлося про те, щоб мати підтримувала в квартирі ідеальний порядок чи щодня варила свіжий борщ. І я навіть не знаю, про що йому більше йшлося — про щоденне підтвердження того, що йому вдалося перетворити недосяжну красуню на домашню прислугу чи про бажання відчути себе сильним і владним мачо. У тверезому стані батько був зовсім не схожий на мачо і ставився до матері ніжно і з повагою. Принаймні, тоді так було, точніше, так це виглядає у моїх спогадах, які можуть бути оманливими, адже мати напевно розповідала мені далеко не все, та і сам я розумів далеко не все з того, що мені доводилося бачити. Можливо, саме це поєднання протилежностей у характері тверезого і п’яного батька приваблювало матір у ньому, робило їхні стосунки бурхливими і не схожими на сонну млявість інших пар. Я не знаю.