Наталка Сняданко - Амаркорд (Збірка)

Щоранку Степан Вовк збирав редакційну нараду й засипав присутніх цифрами збитковості газети, заборгованістю в усіх можливих кредиторів, реальною небезпекою швидкого банкрутства, відгуками про той чи інший матеріал приватних розповсюджувачів, кіоскерів, вуличних продавців газет, працівників відділу збуту, працівників відділу реклами, працівників бухгалтерії, водіїв тролейбусів, таксистів, митників, міліціонерів, хворих стаціонарного відділення пологового будинку та травматології, своєї тещі, дружини, шваґра, родичів на провінції, сусідів і просто випадкових перехожих, — усіх, хто міг нас купити і кому ми відтепер зобов’язані були продаватися. Він примушував нас прислухатися до цих відгуків, писати так, як їм подобається, як їм зрозуміліше, обмежуючись самими лише фактами, вдаючись лише до скандальних тем, уникаючи аналітичних узагальнень, підсумків, слів іншомовного походження чи надто детального розкриття теми.

Спостерігаючи за мімікою на обличчі пана Фіалка під час цих нарад, я добре уявляла собі, які слова йому хочеться вжити на адресу нового директора, коли на останній сторінці доводиться писати заголовок: «Більше сексу в кожен дім», або «Штучний пеніс — це тепер реальність», чи «Знайшли маніяка-вбивцю», я вже не кажу про «Українки, бережіть цноту». Такі статті потребували, ясна річ, відповідних ілюстрацій. Тому можна було назавжди забувати про такі улюблені колись у тісному колі наших читачів інтелектуальні карикатури, з яких я розуміла у кращому випадку кожну другу і які не завжди бували смішними, зате завжди надзвичайно вишуканими і сповнювали того, хто зміг збагнути задум художника, приємним усвідомленням приналежності до кола справжніх інтелектуалів. Степан Вовк дозволяв друкувати в газеті тільки ті карикатури, які продовжували традицію старого радянського «Перцю» або анекдотів, друкованих на російськомовних веб-сайтах. Карикатури ці рідко бували смішними, бо карикатури у великій кількості й за мінімальні гонорари рідко бувають смішними, зате вони стали доступними для розуміння, і сотні вдячних читачів обривали редакційний телефон зі словами подяки за покращання змісту газети, збільшення обсягу газетної площі для телепрограми, подвоєння кількості друкованих телеканалів, покращення якості анонсів фільмів (раніше ці анонси в основному були розміщені біля фільмів класу Бунюеля чи Ґодара, позначених НІТ або MEGAHIT, тепер же я анонсувала переважно бойовики та гостросюжетні фільми і на вимогу директора саме їх позначала як НІТ або MEGAНІТ, щоправда, часом дозволяла собі не помітити описку SHIT, MEGASHIT або «селодрама»).

Кількість реклами на сторінках газети суттєво збільшилася, і нам навіть почали виплачувати заборговану колись зарплатню. Наразі переважно цеглою, дошками, мішками з цементом, уроками англійської мови, безкоштовними туристичними поїздками, але й це було приємно. Часом видавали і гроші, причому варто віддати належне Степанові, бо платив він стільки, скільки обіцяв, і тоді, коли обіцяв.

Як з’ясувалося потім, досягав він цього не лише за допомогою ефективної фінансової політики, а й методом вишуканого тиску на Інвестора. Замість того, щоб погрожувати страйком чи невиходом газети, що не завжди було дієво, Степан обіцяв Інвесторові розмістити на сторінках газети політичну рекламу конкурента, тобто ТРУБЗ(є), що могло б похитнути рейтинг Нашої політичної сили, адже КРІС-2 мав досить високий вплив на національно свідомий електорат міста. Це допомагало, поки Інвестор вірив, що Степан зможе зробити КРІС-2 самоокупним.

Степан Вовк категорично забороняв вносити корективи у затверджений ним план розміщення реклами, і часто доводилося відмовлятися від друку тих чи інших текстів, коли на них не залишалося місця. Якщо раніше яку-небудь оплачену інформацію могли спокійно перенести зі сторінки на сторінку, помилково розмістити двічі або не розмістити зовсім, то тепер за цим особисто стежив комерційний директор.

Серед інших Степан ліквідував і рубрику «Антигороскоп», яку пан Незабудко свого часу запровадив на противагу справжнім гороскопам, складеним його сестрою. «Антигороскоп» писався в редакції і складався із пророцтв на зразок: «Не забудьте одягнути труси, і вам завтра обов’язково пощастить». Степан вважав, що такі речі ображають читачів, і відтепер за немалі гроші замовляв гороскопи у ясновидиці та ворожки Василини. Коли хтось наважувався нарікати, що це суперечить курсові суворої економії і що гонорари позаштатникам у КРІСі-2 платити не прийнято, Степан пояснював, що Василина погодилася взяти гонорар бартером, і саме тому на кожній сторінці ми друкуємо її рекламу у вигляді відгуку колишньої пацієнтки Марфи Кобили: «Завдяки Василині я дізналася, чому чоловік пиячить, а я не можу завагітніти. Ворожка з такою точністю намалювала портрет моєї подруги, яка робила нам причину, що сумнівів не залишилось. Прийшли ми до Василини, вона провела старовинний обряд, зараз ми з подругою вагітні, а чоловік відтоді не вживає ніякого алкоголю і не голиться. Сердечно дякуємо за допомогу». Одного разу цей рекламний буклет помилково надрукували у чорній рамці, до ворожки три дні дзвонили перелякані клієнти та клієнтки, які подумали самі розумієте що, Василина образилась і відмовилася надалі писати для нас гороскопи, тоді замість неї і під її прізвищем це продовжував робити пан Незабудко, настільки вдало наслідуючи стиль, що ніхто з читачів не помітив підміни. Не зауважила цього, здається, і сама Василина, бо ніякої скарги від неї не надійшло. Можливо, їй сподобалися гороскопи пана Незабудка. Або ж вона просто не читала КРІС-2.