Наталка Сняданко - Амаркорд (Збірка)

Тих пацієнтів Шато д’Амур, які переживають період загострення хвороби, тримають у спеціальному крилі клініки, куди мені завжди страшно було заходити. Весь тамтешній інтер’єр дуже точно скопійований із інтер’єра українських районних лікарень. Деякі предмети навіть довелося спеціально закуповувати в Україні, а порошок хлорки досі регулярно завозиться із Калуша, бо в Німеччині неможливо дістати засіб відповідної концентрації. У цьому крилі суворо забороняється прибирати частіше, ніж раз на два дні, для прибирання використовується лише хлорний розчин, а в туалетах немає керамічних унітазів — лише вирізані в підлозі дірки. Хворих прив’язують до ліжок і дозволяють їм пересуватися тільки з дозволу санітарки, якої постійно не буває на місці, і часто навіть для того, щоб сходити в туалет, потрібно чекати її приходу по кілька годин. А найгірше, як на мене, — те, що їм забороняють приймати душ, не кажучи вже про ванну, частіше, ніж раз на місяць. Дозволяється тільки помити руки перед їжею.

Потім пацієнтів на деякий час відпускають додому. Одруженим і бездітним дітородного віку радять подумати над можливістю народити дитину, неодруженим — завести сім’ю або принаймні домашню тварину. Усім кажуть, що коли протягом найближчих кількох місяців їхнє життя не зміниться в рекомендованому напрямку, то ймовірні рецидиви захворювання, а повторне лікування може не дати ефективних наслідків. Після місяця перерви лікування радять продовжити. Але переважна більшість хворих цього не робить. Частина народжує дітей. Що відбувається з рештою — невідомо.

Якби цим займався не мій батько, я сказав би, що така терапія, м’яко кажучи, має мало спільного зі справжньою наукою, хоча й важко заперечити її дієвість, бо це переконливо засвідчує статистика (у кожній історії хвороби зазначається, якщо пацієнт видужує). Але якби батько лікував тільки тих, хто справді потребує лікування, йому навряд би вдалося прогодувати сім’ю. Тому я схильний вважати це батьковою самопожертвою заради нас із матір’ю.

Хоча загалом непокоїть мене не це. З часу мого приїзду до Тигирина, який, треба визнати, дуже допоміг мені подолати сезонну депресію, що її ось уже кілька років я переживаю на початку осені, я став помічати дивні зміни у власній поведінці та звичках. Уже через кілька місяців після приїзду я потроху почав знижувати стандарти вимог щодо чистоти помешкання, яке винаймаю. Зрозуміло, це пов’язано з об’єктивними причинами, адже у цій країні набагато більше бруду на вулицях, ніж у Європі, а відповідно, брудніше і в помешканнях. Тому дотримуватися такої ж чистоти, як удома, означало б приректи себе на безперервне прибирання. А на це шкода витрачати стільки часу.

Гіршим є те, що я взагалі почав іноді забувати витирати пилюку хоча б раз на тиждень, а зламаний пилосот відремонтував аж через місяць. Але думаю, це все через особливу насиченість тутешнього існування. Щойно я приїду додому, все відразу повернеться до норми. Тим більше що я зовсім цим не журюся, або, як сказав би батько, все ще перебуваю у райдужній червоній фазі, коли все у житті влаштовує, а навіть коли щось не так, то цього не помічаєш.

Мені подобається читати популярні порадники з психології. До моїх улюблених належить тритомник «Спілкування — це не те, що ви думаєте», фотоальбом «Як зрозуміти загадку жіночої душі», монографія «33 рецепти зваблення заможних чоловіків» та посібник для одружених «Якщо ви відчуваєте себе щасливим, то помиляєтеся». У цих книгах мені намагаються довести, що поважати можна будь-кого, а впадати у відчай не варто ні з якого приводу. Аргументи всіх авторів схожі. Наприклад, такі: «Ви не перевертаєте карту догори ногами, якщо їдете з пункту А, що лежить на карті внизу сторінки, до пункту В, який розташований нагорі? Нічого страшного, так роблять, а точніше, цього не роблять 99 % жінок. Це зовсім не дає чоловікам підстав вважати себе розумнішими. А якщо раптом ваш чоловік так вважає, зробіть простий експеримент: відчиніть холодильник, у якому немає нічого, крім пачки масла і молока, і попросіть знайти масло або ж молоко. 99 % чоловіків не зможуть цього зробити або ж витратять на пошуки понад півгодини».

Або такі: «Вам здається, що сусід більше впевнений у собі, ніж ви, тільки тому, що у нього доберман, а у вас такса? Це помилка. Усі люди невпевнені у собі, незадоволені собою і бояться виглядати смішними. Тому не соромтеся своїх слабкостей, визнайте їх, сміливо дивіться в очі іншим, і вас відразу поважатимуть більше. А найбільше поважають, відомо, власників доберманів, ротвейлерів та пітбулів, тому таких псів часто заводять хворобливо невпевнені в собі люди».