Анна Малігон - Навчи її робити це

Здесь есть возможность читать онлайн «Анна Малігон - Навчи її робити це» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Навчи її робити це: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Навчи її робити це»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нахабний дзвінок у двері змінив усе її життя. Ліза – відлюдькувата дівчина, яка звикла жити сама. Марта – цілеспрямована та впевнена в собі. Вони почнуть жити спільно, аби вгамувати почуття самотності. Марта посилює свій уплив на Лізу, і та поступово змінюється, відкриваючись назустріч новим бажанням і таємницям. Їхні стосунки гойдаються від кохання до ненависті. Аби врешті-решт розібратися в собі, треба зробити лише один крок…
Дизайнер обкладинки та художник Тетяна Коровіна

Навчи її робити це — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Навчи її робити це», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Вибач…те…, це тут здається кімната? Для дівчини. Однієї.

Ліза ще більше здивувалася і подумки почала перебирати варіанти, як би їй так відповісти, а точніше – відмовити, використавши якнайменше слів: «Не тут. Ви помилилися», «Не тут. Запитайте у сусідів», «Не тут», «Ні». Відчула, як їй бракне повітря. Хотіла вже відрізати «Ні» і швидко зачинити двері, та це виглядало б неввічливо. А із грудей уже покотився дикий приглушений кашель.

– Вам недобре? Я можу пізніше зайти…

– Нічого, буває – насилу видавила з себе Ліза. Ухопивши повітря, спробувала виправдатись: – Вибачте, ви помилились, я не здаю кімнату…

«І ніколи не здаватиму!» – хотіла кинути незнайомці наостанок. Але щось її зупинило.

– Бувайте! – видихнула, поспіхом зачиняючи двері.

Сіла на підлогу. Відчула, як важчають легені. Але, на щастя, цього разу все обійшлось, оминуло, відступило. Не зникло тільки підступне відчуття тривоги. Напевно, хтось дав оголошення, вказав адресу. Хтось задля чогось . Усе чіпляється одне за одне, насторожує, лякає. А що далі? Він має з’явитися, показати свій писок. Або, не показуючи, підстерегти і схопити її в темному під’їзді. Або навіть і не підстерігатиме. Той невідомий він , знаючи всі паролі, має, напевно, і ключі, може знайти її прямо зараз та… Вбити? Припустимо. Але за які гріхи? І знову поскакали глухі питання, безглузді домисли. Телефонувати батькові хотілося менш за все. А якщо хтось хоче просто налякати? Налякає – і заспокоїться. А в батьків серця не залізні. У голові, наче по рейках, поскакали громіздкі вагони слів:

кімната_для_ дівчини_однієї

кімната_для_ дівчини_однієї

кімната_для _дівчини_однієї

Отак через маніакальне прагнення самотності Ліза вперше відчула, що тут криється небезпека. Небезпека залишатися самій. Хоча б на деякий час. Навіть тінь цієї думки не вкладалась у парадигму її свідомості, але зараз говорив інстинкт самозбереження.

…Вона вийшла на балкон і подивилася вниз. Біля під’їзду на лавці, де зазвичай сиділа компанія бабусь-пліткарок, стояла вже знайома джинсова сумка. А біля лавки стояла досить масивна валіза. «Значить, вона ще тут!» Аж ось і волосся її заблищало – з’явилася невідомо звідки, як ельф. «Та хіба могла вона залишити свої речі без нагляду? Така бестія сама кого хоч оббере».

– Я перепрошую! – крикнула Ліза так недолуго, що аж сама злякалася свого голосу. – Ану підніміться до мене ще раз!

Незнайомка підняла голову, поглянула на Лізу і кивнула. Потім слухняно взяла сумку, забрала валізу і попрямувала до під’їзду. А Ліза тим часом картала себе за необережність. Можна ж було ще хвилинку все обдумати, зважити – а тепер доведеться відповідати за свою необережність. Вороття назад нема. І знову дзвінок. Тепер вона має діяти рішуче.

– Марта, – солодко усміхаючись, дівчина із блискучим волоссям подала їй руку. – Тож, я так розумію, ви можете мені чимось допомогти?

– Ліза. Дуже приємно, – потиснула гарячу руку й раптом зловила себе на думці, що рука у дівчини з таким солодкаво-муркотливим ім’ям на диво затишна і приємна. – Давай будемо на ти. Не знаю, чи можу я тобі дійсно допомогти. Мені справді потрібна квартирантка, але… на деякий час.

– Чудовенько! На рік? На півроку?

– У тім-то й річ, що невідомо, на який проміжок часу. Щонайменше – на місяць. Розумію, що це по-дурному звучить. Але такі умови. Якщо не влаштовує, то я тебе й затримувати не буду.

– Я була б вам… тобі дуже вдячна! Бо мені – терміново і на сьогодні. А за місяць можна й нове житло підшукали. Не ночувати ж мені на вулиці, – Марта не стримувала радість.

– Вибач, але в тебе, я так розумію, жодного знайомого в цьому місті?

– Ані душі…

– Біда. Але смілива ти дівчина, респект! – Ліза знову подумки била себе по губах за такі слова, та нічого не могла вдіяти. Її вже понесло. – Пройдімо до вітальні.

Доки Марта вовтузилася у передпокої, Ліза гостинно накривала стіл.

– Чай? Каву? – питала так турботливо, наче нарешті зустріла довгождану родичку.

– Гівнюки задрипані… – невдоволено лаялась Марта.

– Хто? – Лізі було і весело, і незручно водночас.

– Ріелтори хвальоні. Я від них не очікувала такої підстави. Тепер слухавку не беруть!

– Та забий на них! То я тебе ще раз питаю: чай чи кава?

– Кава, коли така ласкава! – Марта спробувала пожартувати, але було помітно її внутрішню напругу. Звичайно – в чужій оселі, вперше, та ще з такою дивною господинею.

– Якби знала, що так складеться, приберегла б пляшечку Мікадо для такої гості. А так… вижерли тут з одним… напередодні.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Навчи її робити це»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Навчи її робити це» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Навчи її робити це»

Обсуждение, отзывы о книге «Навчи її робити це» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x