Януш Вишневський - Коханка

Часом ми слухали мою улюблену музику, а іноді він несподівано зупинявся на лісовому паркінгу, щоб цілувати мене. Часом він просив мене дорогою читати йому книжки, які завжди хотів прочитати, але ніколи не мав на це часу. Ти знаєш про те, що спільне читання книжок уголос пов’язує людей значно більше, ніж спільне виплачування кредиту?

Часом він розповідав щось, і це спершу здавалося фантазією, а потім виявлялося справжньою лекцією з фізики або космології. Бо він, як сам про це казав, «став програмістом не з власної провини», а насправді відчуває себе фізиком, і коли його питають про фах, він називає фізику. І коли фізика захоплювала його надто сильно, він зупиняв машину на узбіччі, витягав аркуші паперу або візитівки й малював мені на них теорію Всесвіту. Як того разу, коли йому пригадалися немовлячі всесвіти.

Назва так мені сподобалася, що я хотіла чимшвидше довідатися про них. Немовлячі всесвіти! Цілі галактики, схожі на мильні бульбашки, але не з мила, а з часопростору, який утворився після Великого Вибуху або руйнації чорних дір. Немовлята, народжені з космічної піни або з диму чорних дір, які наповнюють батьківські всесвіти.

Продовження батьківських всесвітів, що самостійно функціонують і підпорядковуются законам фізики. Він зупинив машину і захоплено розповідав мені про ці всесвіти.

А коли закінчувалася ця подорож і ми наближалися до Гелю, Казімежа чи Бещад, я була впевнена, що наступного разу теж «зміню плани через нього» і що це теж буде «справді востаннє». Так жінка непомітно перетворюється на коханку.

Подорож завершувалася і все лише починалося. Тільки тепер ми мали розкласти намет і залізти у спальник.

Як тоді, на острові Гель. То було наприкінці серпня. Ми мешкали біля самого пляжу в невеличкому дерев’яному будиночку, який пахнув сосною і живицею. Ми не спали всю ніч. У якийсь момент він приніс із лазнички великий білий рушник і закутав мене ним. Ми вийшли на невеличку терасу, збиту з дощок, з яких шматками відлущувалися рештки фарби, тераса була відокремлена від пляжу низьким парканом, зробленим зі спорохнявілого дерева. Сходило сонце. Тільки на острові Гель і в Кей-Вест на Флориді сонце сходить так, що починаєш вірити в Бога, якщо досі не вірив.

Ми сіли на терасі, зачаровано вдивляючись в обрій. Він запхнув руку під рушник і торкався низу мого живота. Подав мені відкорковану пляшку шампанського. Я досі не знаю, в чому була річ, в алкоголі чи в тому, що Бог того ранку випихав понад обрій таке гарне сонце, але я раптом відчула неймовірну близькість із ним. Ти відчувала колись таке до чоловіка? Відчувала, що він цілковито належить тільки тобі? Чи тобі коли-небудь видавалося, що між вами є містичний і урочистий євангельський зв’язок? Така тантра на сході сонця. Я відчувала все це по черзі на тій облізлій терасі на Гелі. І напевно тому відважилася сказати:

— Я би так хотіла бути твоєю єдиною жінкою. Єдиною! Розумієш?! І знати, що буду мати тебе завтра, наступного понеділка і на Різдво. Розумієш?! — Я заплакала. — Я би хотіла бути твоєю єдиною жінкою. Тільки це.

Він похилив голову. Зіщулився, ніби те, що я сказала, було ударом, і тепер він очікував наступних. Він витяг палець із горлечка пляшки з шампанським і мовчки застиг. За мить устав і пішов у напрямку моря. Я сиділа і не могла зрушитися з місця. Потім він повернувся, торкнувся до моєї голови і тихо сказав:

— Вибач мені.

Тоді пішов у кухню і почав готувати нам сніданок. Того дня ми більше не кохалися. Наступної ночі теж. А потім мовчки верталися машиною до Варшави.

Саме тоді, дорогою з Гелю, я зрозуміла, що він ніколи не буде моїм єдиним чоловіком. Його можна мати цілком тільки на якийсь час. І я мушу змиритися з цим. Якщо не можеш з’їсти весь пиріг, то варто тішитися й тим, що видлубуєш і з’їдаєш родзинки. А крім того, треба жити сьогоднішнім днем, хоча іноді хочеться покласти власне серце до холодильника. І коли, повертаючись з Гелю, ми доїхали до околиць Варшави, я вже настільки змирилася з цим, що знову торкнулася його руки. Там, де у нього найбільше виступають жили. І коли ми доїхали до мого дому, він піднявся разом зі мною на п’ятий поверх. Допоміг мені занести речі. І залишився на ніч. І я досі перебуваю в такому стані, я з усім змирилася.

Завтра мої уродини. І річниця його шлюбу. Уже дев’ять тижнів у мене не було місячного. У мене буде дитина від нього. Я вже зовсім не боюся тої обручки. Завтра я скажу йому, що не можна купувати два букети троянд і думати, що ти даруєш їх жінкам із двох різних всесвітів, надійно відокремлених один від одного.