Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

Але хочу сказати ще й таке: якщо вже беретеся за складання віршів, то про них треба знати чимбільше, і читати багато – щоб орієнтуватися у сучасній поезії.

Щасти вам.

Щиро ваш – Дмитро Порядний».

А яка ж то все-таки втіха бути не просто поетом, але й наставником творчої молоді! Не гіршим за викладача. Треба якось подумати про зустріч із студентами, у мене ж є чим поділитися з підростаючим поколінням.

2 березня, вівторок

Головна новина дня!

Верховна Рада прийняла постанову про святкування на державному рівні 85-ї річниці ЛКСМУ і посилення ролі громадських організацій у виховній роботі з молоддю. За прийняття постанови проголосували 260 народних депутатів. Кабінету міністрів, відповідно до прийнятої постанови, доручено розробити план заходів святкування цієї дати.

Мамо, де я? Невже совіти повернулися? Мене ж першого заарештують. Не першого числа, а першого за списком. За те, що я так довго боровся з цензурою.

Подзвонив Еміку, спитав, що це за діла. В якій країні ми прокинулися сьогодні?

Емік істерично сміявся, сказав, що шизуха косить наші ряди, а потім поставив мені «Знову в СРСР» Леннона-Маккартні на повну потужність на своєму американському програвачеві. Стецовому, як він висловлюється в дусі сімдесятих. Сказав, що іноді вони повертаються знову.

– Хто вони? Сьогодні ж не п'ятниця, тринадцяте.

– Ленін завжди живий, Дмитре. Він хоч і помер, але живий. Це називається діалектичний матеріалізм. Або комуністична реінкарнація. Тільки Назару нічого не кажи, а то він з братчиками всю Верховну Раду в облогу візьме, паралізує роботу депутатів. Ти ж його знаєш, нашого вічного контрас.

Назар Цибуля – то мій другий найкращий друг. Після Еміка, звісно. А Еміку добре сміятися – йому завжди є куди тікати. У нього є вікно на Сході і запасний парашут. Добре влаштувався.

6 березня, субота

Прочитав збірку поезій під назвою «Алкохоку» якогось добродія на ім'я Юрко Позаяк. Чудово написано, нічого не скажеш, змістовно, цілісно, якісно. Із глибоким осмисленням предмета. Але я полюбляю не білий вірш, а римований. Може, в Японії хоку не римують, але ж ми все-таки в Україні. Чому не писати з урахуванням національних традицій? Справжнє українське хоку має бути римоване.

Але відчуваю, що обов'язково знайдеться якась падлюча журналістська морда, що неодмінно заявить, що хоку з римою – то вже не хоку, що хоку має бути із стількома голосними, із стількома приголосними і ще з казна-чим. Що українським поетам, перш ніж за хоку братися, треба хоч щось про японську поезію знати, і все таке інше.

Та всім не догодиш, це і їжакові зрозуміло. А нам своє робить.

Написав добірку під назвою «Хоку про пиво», моя, так би мовити, антиверліброва відповідь старої гвардії всім модерністським поетам, що зневажають добру давню риму.

Як завжди, першим ділом відніс усе новеньке Зірці. Зірка сказала, що це найкраще, що можна придумати для чоловічої аудиторії. Викликала секретарку, простягла мій машинопис і владно наказала:

– Терміново в номер!

Мені ж Зірка мило усміхалась і почастувала кавою. Розчинною, звичайно, «Нескафе», найдешевший варіант. Чому у нас в усіх редакціях п'ють тільки цю незмінну тупу «Нескафе»? Ну невже не можна зробити якийсь культурненький ансамбляж, наприклад, «Нескафе» з чарочкою «Десни»? Ну не в горбачовському часі живемо, справді-бо.