Кузьма Скрябін: Я, Паштєт і Армія

— Вот так, нах! — почув я задоволене за спиною.

За будинком воєнкомата стояла стара стодола, в якій сидів зашмуляний старшина-сверхсрочник, і ліниво спостерігав за тим, як облізлий пес наярює кола, намагаючись зловити зубами свій хвіст.

— Мєня паслалі лістья убірать, — звернувся я до старшини.

— А я прі чьом? Убірай, нах, — видно було, що старшина косить під прапора і повторює його методику спілкування.

— Так, граблі дайтє, — попросив я.

— З граблямі каждий смагьот, а ти так папробуй, — сказав він і заржав жовтозубою либою здохлої нутрії.

— Пішов до сраки, — з привітною посмішкою сказав я в надії, що старшина не врубається.

— Посрать — то сході, канєшна! — не відводячи погляду від собаки, побажав він мені.

Я закарбував перше армійське правило. Накази можна не виконувати, якщо грамотно від них відмазатися. Я зайшов за кут будинку, де від прапорщика ничкувалися ще з десять побритих на синій туман пацанів. Один, типу бувалий, розказував їм на ходу придумані ним самим історії.

— І майор, карочє, бєрьот єво за рага, і хєрачіт кулаком па балдє.

— А тот чьо? — з відкритим від страху та подиву ротом спитався довгий худезний хлопець із прищавим, як у жаби, лицем.

— А тот ржот, карочє, і майора па яйцам ка-а-ак засандаліт! Майор падаєт на калєні, а Сєрьога, єво Сєрьога звалі, фуражку снял і в кусти — фігась.

— Во дайот! — вклинився в розмову ще один, з естонським акцентом та абсолютно білими бровами — напевно, карел.

— Да я атвєчяю! А тут патруль падбєгаєт і етава Сєрьогу за рукі хватать. А он ім — казли, паламайтєсь, а нє то я вас паламаю. І начінаєт раскручівать. А ані на руках павіслі, атпустіть баятца. Он падашол і аб столб іх ка-а-ак далбаньот — ета цирк, я атвєчяю.

— Так а дє он сєйчас, а? — знову відкрив рот жабомордий чахлик.

— В дєзбат упьорлі, лєт на дєсять, — закурюючи сказав бувалий таким тоном, ніби йому прийшла повістка в ГУЛАГ, але він обіцяв, «шо всєх найдьот і убйот нах бля». — Майор до сіх пор пісклява разгаваріваєт. Відна, маракаси ваабще нахрен патєрял.

Я підсів до них, витягнув сигаретку, і всі, як по команді, простягнули руки.

— Закурім, браток? — озвучив загальне бажання бувалий.

— Курі, народ, — я простягнув їм пачку і зрозумів правило друге: якщо хочеш купляти блок на день — махай сигаретами у всіх на виду. Моя пачка швиденько схудла, за останню взявся жабомордий.

— Паслєднюю нє бєрут, — розстроєно сказав він. Я віддав йому свій бичок.

— Тєбя куда, брат? — спитав бувалий.

— Нє знаю, а вас?

— Я в Афган хачу, прасітца буду, — гордо сказав він, і лиця у всіх витягнулися, як у коня, який замість вівса хапанув скловати.

— Распрєдєлять послє абєда абєщалі, — сказав карєл.

— Ти аткуда знаєш? — спитав жабомордий.

— Да, слишал, тут капітан адін гаваріл, дєсантнік вродє.

— Хєр он, а нє дєсантнік, ти личкі відєл? — презирливо обрубав бувалий.

— Нє, нє відєл. А чьо?

— Да он стройбат, йоптіть. Лопата — друг салдата, — бувалий чвиркнув слиною через зуби та влучив собі на штани.

— А мєня в артілєрію запісалі — уєжжаєм чєрєз два часа, — виступив ще один пацанчик, дуже клаповухий.

— Да, у тя уши артілєрійскіє, — вставив бувалий, — прям Суворов, нах!

Народ радісно заржав.

— А я на трі года залєтєл, пацани, — обізвався гарно складений хлопчина десь із-під Кємі, — в морфлот запісалі.

— Нє хєр била на турнікє вісєть, ані туда всєх здарових грєбут, — заявив бувалий, і всі закивали головами.

Мені імпонував той факт, що я не довисівся на турніку до морської піхоти, але десь в душі шкодував, що не буду бачити моря ще мінімум два роки.

Так ми просиділи з годинку, і раптом завив, розколюючи повітря та щось внизу живота, звук сирени. Вона сповіщала про початок торгів. Тобто офіцери, які приїхали за новобранцями, мали вибирати собі поповнення. Вся компанія підвелася на ноги, а бувалий, ще раз чвиркнувши, сказав:

— Ну, чьо, браткі, может услишитє када пра Шестапалава Андрюху. Так ета — я!

Всі відправилися в бік будинку військкомату. На вулиці була противна карельська весна. Взагалі, вона там дуже коротка. Зима переходить відразу в літо, моментально, хвилин за десять. Нам дали майже, екстерном здати сесію, і тепер половина медичного факультету стирчала у військкоматі в очікуванні своєї подальшої долі. Я знайшов очима своїх пацанів з курсу та підгріб до них. Хасан був в колі хлопців і щось їм розказував.

— Пвівєт Андвюш, а я пваспав, пвікінь? — не виговорюючи «Л» і «Р», Хасан усім спочатку видавався напрочуд мирним і чемним хлопцем.