Анатолий Вишневский - Жизнеописание Петра Степановича К.

Прибув я до Махачкали десь біля 9 годин ранку. Було видно Каспійське море, на якому гайдалась поломана крига… Мене зустрів Володимир, npuвiв додому, а так як дома нікого не було, а Володимиру треба було на роботу, то я вирішив nimu в школу де працюϵ Наталка. В дворі школи прямо на стінах будівлі зеленою фарбою були намальовані солдати в різних положеннях: «смирно!», «отдача чести», «равнение направо» і таке інше. Цих малюнків в зріст людини було так багато, що двір нагадував казарму.

Оксану я знайшов на четвертому поверсі. У неї було «вікно», і вона щось писала у вільному від занять класі. Ми сиділи і розмовляли з Оксаною. Я був щасливий, що вона не вигляділа хворобливою.

В неділю, в другій половинi дня зібрались родичі Володимира подивитись на мене. Прийшло душ 8 чоловіків і одна жінка. У більшості з цих чоловіків був респектабельний вигляд. Один «гоголь», повний, напівлисий, дуже охайно одягнений, нагадував Чичикова, він маϵ якесь відношення до міліції.Мене посадили біля Мухамеда, колишнього міністра, у цього була сива голова і мудре обличчя. Справа від мене був Курбан – найкращий лікар-гінеколог міста. Цей мені сподобався. Затаскані у нього джинси, сиві виски, віком років 45. Він мене запевнив, що коли Наталка «поспіϵ», то вона попаде в його руки, і що з нею повинно бути все гаразд.

Напроти мене сидів Iсмаіл, сивий, в окулярах, невеличкий чоловік інтелігентного вигляду. Потім було ще два, років під 50, схожих на якихось завмагів. Одному з них Дадай (тобто мати) цілувала руки, коли він виходив з дому. Мабуть він маϵ велике значения для сім'ї Магомедових. В другому кінці стола було двоϵ молодих. Один – директор школи в тюрмі, а другий – завуч в ПТУ.

За столом пили тільки російську гірку. Особливо старанно це робили вчителі тюрми i ПТУ.

Через деякий час хтось запитав мене, що я думаю про Сталіна. Я повинен був би подумати перш ніж відповісти. Але я бовкнув: «Я думаю, що це бандит». Всі затихли.

– А що ти думаϵш про те, що татар не пускають на батьківщину?

– Я думаю, це нахабство, їх треба повернути додому, – сказав я.

– Та вони ж убивці! – хтось выкрикнув (мабуть тюремщик). Але Мухамед запропонував залишити політику, я з ним погодився.

Їдучи уже в поїзді, я все думав, чому вони мені задали ці питания. Невже, думав, Сталін, цей ублюдок, їхній кумир? Так я і зараз не знаю, як вони дивляться на життя.

Пiд час їди і випивки гості часто пропонували тости. Та едина жінка, це жінка «Чичикова», вешталась з Дадай і Наталкою на кухні, але зайшла, щоб промовити свій тост. Відчувався розум в неї і хист для промови. Вона зверталась до Наталки, запевнюючи її, що вони пильно слідкують за справами в їхньому роді, і всі приймуть участь, якщо буде щось негаразд. А жінка, сказала вона, мусить піклуватися, щобчоловік її був доглянутий і нагодований.

А я подумав, чому це така розумна і симпатична жінка повинна все життя витирати гузно свого «Чичикова»? Невже він сам цього неможе робити? Але цього я вголос не сказав.

Вся ця подорож зайняла чотири дні, проте мені здавалося, що я дуже давно не був дома. Коли я, повернувшись, вночі потрапив на свою тиху вулицю з поїзда, я буе дуже щасливим. Зараз я ледве не молюся, щоб у Наталки було все гаразд . [27]

Петр Степанович прочел это письмо и никак не мог сообразить, зачем его сын ездил в Дагестан, с письмом в руках пошел на кухню, где возилась невестка Лида, с недоумением стал ее спрашивать.

– Петр Степанович, он ездил проведать Наталку. Она теперь там живет с мужем.

– Так она же жила в Краматорске, – как-то неуверенно сказал Петр Степанович.

– А теперь живет в Махачкале, ее муж – оттуда.

– В Махачкале? – удивился Петр Степанович, растерянно потоптался в дверях и молча ушел в свою комнату.

…Таблетки принимать два раз в день до еды; направление на анализы положил в серую папку; в воскресенье посмотреть передачу «Очевидное-невероятное»; чистую рубаху надел 14 марта; спросить у невестки Лиды, можно ли купить в аптеке витамины для пожилого человека… Петр Степанович теперь все записывал, память-то все чаще стала отказывать Петру Степановичу. Все бы хорошо, да потом он забывал смотреть в свои записи, а то и не мог найти их. Если все же попадал вовремя к врачу или находил свое направление на сдачу анализов, то только потому, что за этим следила невестка Лида. А передачу «Очевидное-невероятное» мог и пропустить, чаще всего и пропускал, позже, конечно, вспоминал об этом с досадой.