Петер Хьоґ - Тиша

Каспер похитав головою.

Максиміліанова рука впала на папери.

— Тебе запроторять за ґрати! Вишлють! Ти не встигнеш з нею зустрітися!

Він насилу дістався до краю ліжка. Немов гімнаст, що робить на перекладині стійку на руках.

— Лихе серце, — промовив він хрипко, — не дуже добре для клоуна. Плюєш на простягнуту руку. Втрачаєш шанс. Після того, як вона багато років була за межами досяжності твоєї руйнівної дії.

Він обернувся до жінки.

— Коли він помре — а його черга теж надійде, — за його заповітом до труни прироблять коліщата. Щоб він сам міг покотити себе з каплиці до крематорію. І щоб йому не треба було нікого просити.

Гнів його був, як і багато разів раніше, величним. Але фізичної основи для нього вже не лишилося. Хворий закашлявся — глибоко, безнадійно.

Лікарка дала йому відкашлятися, потім обережно трохи підняла за плечі. Каспер поклав гральну карту на край ліжка.

— Якщо ти, як і раніше, знаєш когось, хто має доступ до Центрального реєстру транспортних засобів, — сказав він, — тоді ти міг би знайти адресу. За якою зареєстровано цей номер.

Максиміліан лежав із заплющеними очима. Каспер пішов до дверей.

— Ми дивилися трансляцію з Монте-Карло, — сказав хворий. — І вручення премії, і твою виставу.

Каспер спинився. Максиміліан простягнув руку назад. Узяв руку жінки. Обличчя його навколо очей стало гладким, як у іспанського театрального коміка.

— Ми хотіли, щоб вона тривала вічно. Все було як у дитинстві. Це єдине, що ніколи не повинно кінчатися. Любов. І великі вистави.

Батько і син подивилися один одному в очі. Не лишилося жодних масок. Хворий зміг витримати це протягом кількох секунд, потім відвів очі.

Він торкнувся свого волосся. Воно було руде і жорстке, немов борсуча шерсть. Він потягнув; за нього. Це була перука. Голова під нею була лиса, як кавун.

— Не чекав, еге ж? Зробив її після хіміотерапії. Зі свого власного волосся. Зніміть капелюха. Перед великим художником!

Каспер повернувся до ліжка. Обхопив великий лисий череп і пригорнув його до себе. Він услухався в той трагізм, який з роками назбирується навколо більшості людей. Звук усього того, що могло б відбутися, але так ніколи й не відбулося.

Максиміліан закляк у його руках. За мить він вивільнився.

— Досить, — мовив він. — Я почуваю себе Лазарем. Собаки лижуть мене. Коли я знову тебе побачу? Через шість місяців?

Лікарка відчинила Касперові двері.

— Ця дівчинка, — донеслося з ліжка, — учениця. Ти через неї насправді прийшов? Хіба не так?

Двері за Каспером зачинилися, лікарка опинилася поруч з ним.

— Я відвезу вас додому, — сказала вона.

Найуспішніші, наділені найвищим статусом білі клоуни, яких Касперові довелося бачити, будували свою виставу на тому, що партнер підігравав їм. Талант, що спирається лише сам на себе, трапляється надзвичайно рідко. У жінки, що сиділа поруч з ним, він був. Вона просто випромінювала його. Він змітав усі перепони на її шляху і відчиняв їй усі двері.

Їй щось треба було від нього, вона не казала, що саме. На підземній парковці вона нерухомо сиділа за кермом і чекала на потрібні слова, але вони не приходили.

Авто було довге, немов залізничний вагон. Каспер обожнював спостерігати за тим, як багаті знаходять один одного за запахом. Ну прямо як Ромео і Джульєтта. Навіть у найпалкішій пристрасті і коханні з першого погляду десь у правому верхньому кутку завжди лишається маленька клітинка з випискою про стан рахунку.

Він простягнув їй аркуш дівчинки. Вона вмить розшифрувала його, не ставлячи зайвих питань.

— У Данії чотирнадцять лікарень, включаючи ті, що перебувають у віданні амтів, — сказала вона. — Біспеб’єрґ, Кеґе, Гентофте, Херлев, Ґлоструп, Відовре, Державна лікарня, Фредеріксберґ, Амаґер, Роскіле, Хілеред плюс деякі відділення в Херсхольмі, Хельсінґері і Фредерікссунде. Жодна з них не міститься біля води. Це стосується і приватних лікарень.

— А клініки?

— На північ від Копенгагена і на південь від Аведере Хольме, всього їх близько сотні — медичні центри і спеціалізовані клініки. Скільки років дитині, яка намалювала це?

— Десять.

Вона вказала на те, що він вважав прибудовами.

— Це могли б бути флігелі. Діти починають розуміти перспективу приблизно з восьми років. Тоді ця споруда виходить дуже велика, щоб бути приватною консультацією. Не схоже на жодну відому мені будівлю.

Вона завела машину.

— Скільки акушерок у Копенгагені?