Ирена Карпа - Добло і зло

— Влажная роза — надєжда калхоза.

— І знімемо серіал. Про наших ексів, гіпертрофовано.

— Буде серіал про мене, — каже Ведмідь. — Бо ж я Надєжа.

— Нє, каже Вася. — Серіал про бойфрендів. Тому про тебе буде дві серії, а про Карпу решта 300… Плюс повнометражний фільм в бонус.

— А про тебе, Васо?

— А про мене одна. Я і мій рожевий фалоімітатор. Правда, в нього батарейки сіли перед новим роком…

…А то якось ми, як всі тьолки, збиралися в баню.

— В сауну? — перепитала я у Медведця з надією.

— Нє, іменна в баню! — вердикт був невблаганним. — Із віниками. Не знаєш харошої бані, Карпа?

— Та звідки?

— Ну ти ж там ходила недавно зі своїми пацанами з групи!

— Фу, пацани в її групі жирні!

— Нє, Васо, там тіки один жирний… — Медвідь зробив спробу благородства. Я її ліквідувала:

— Ну, але пацани з моєї групи реально ходять в баню з ЖИРНИМИ дядьками, бізнесменами всякими. Ті їх потім на роботу беруть…

— Нє, ми не тим будемо в бані займатися, після чого на роботу беруть. Ми туда чисто попаритись, — наполягає Ведмідь.

— Та не знаю, не знаю я бані! — вже ледь не кричу я. — Не ходила я туди ніколи! Не люблю я жирних дядьок, та ше й з розпареними маленькими піськами і березовими листочками, що поприлипали їм до срак!

Вступає хор Вірьовки:

— Фу-у-у-у-у!!!!

— Спитайся в Вадіма. Видавця нашого. Він у нас по банних ділах виступає. Ходять там по 15 мужиків в одну баню… — Я дивно якось даю поради.

— Ну і спитаю! — вдовольняється Ведмідь.

— Тільки де ми ще знайдемо дванадцять тьолок? — не розумію я.

— Нашо нам іще дванадцять тьолок? — Ведмедю навіть не приходять в голову поняття економії. Бо ж в бані платиш за годину, а не за кількість тьолок.

— А я знаю? Мужики ходять по 15 штук пузатіків. Значить, так нада.

— Ми ж не їбатися там будемо, — рубає Ведмідь.

— А 15 штук пузатих мужиків там шо — їбуться?! Вони ж жонаті! — я закипаю.

— О! — піднімає вказівний палець Ведмідь. — Ото ж бо й воно. Не додому ж ходити їбатися п’ятнадцятьом пузатим і жонатим мужикам.

А то якось ми, як всі тьолки, читали чужі есемеси.

Отже, чужий есемес бойфренду: «Я впєрвие в жизні здєлала кунілінгус. Єйо піська вкуснєє, чєм твая. Всьо, пака».

А Ведмідь на презентації нашого альбому «In ЖИР» написав есемес: «Ти моя єдина любов» і розіслав по всіх номерах у своїй телефонній книзі. А Вася написала есемес «Нам піздєц», відіслала його Ведмедю, вдарилася головою об сцену і зомліла. Струс мозку і чорний рот цілий тиждень зранку. І наші дві подруги переспали. Але це ж таке. Як всі тьолки…

…А то якось ми, як всі тьолки, були апчнимі женщінамі. З тьолочного погляду навіть не алчними, а алчущімі справєдлівості. Алігарх не день народження пообіцяв мені новий лептоп, тим самим віднадивши всі нові лептопи з інших напрямків: Вовчик он хотів мені подарити, наприклад, а я: «Та не треба, та я вже пообіцяла прийом цього подарка з іншого боку». Але обіцянка-цяцянка. Пройшов мій горопашний день-народження, подарунків було мало, як завжди. Тьолки подарували мені столик-годинник, що ідеально підходив до дизайну їх кімнати «Чорничний йогурт-вбивця».

— Дарую вам цей столик… — зітхнула я, після того як насолоджувалася подарунком цілих дві хвилини.

— У-їіііі!!! — заверещали тьолки й, схопивши столик, радісно побігли до себе в кімнату його ставити.

Вовчик, розчарувавшись у подарунку-комп'ютері, вирішив подарувати мені джипіес для ходіння по горах. Тільки от треба було взнати, яка модель краща…

Гапа подарувала сумного фіолетового віслючка (теж ідеально вписався тьолкам у кімнату) і сказала:

— Якщо ти колись будеш думати, що тобі хуйово, подивися на цього осла. Йому хуйовіше за всіх на землі.

Діти з Reis Mit Scheis довго встидалися приходити без подарунка, але я їх вламала, пообіцявши нещадну інтелектуально-духовну експлуатацію в майбутньому.

Параноїд прийшов з квіточками.

Артур подарував чудове крісло, яке я потім подарувала Reis Mіt Scheis-ам.

Інший Артур подарував чорний диско-шар. котрий я потім подарувала першому Артуру, щоби він був диско-bеаr-ом.

Артим, як завжди, подарував мобільний телефон, який я, як завжди, скоро загублю.

Злюка і її Мущіна подарували шикарну шоколадну постіль (в сенсі, кольору такого, не липку) — от буде мені придане. І прати нечасто треба, сказали тьолки.

Але ж Алігарх… Алігарх не подарував нічого! (Сніданок з фуа-грою в ресторані коло його дому ж не рахується?) І тьолки знову сказали: