Ирена Карпа - Добло і зло

Я потай теж сподівалася, що припухне. Ну, і боялася, звісно. Васілій — він пацан консервативний.

І Васілій таки припух.

— Шо ти таке з собою зробила?! — це замість «О, яка ти… я в шоці!»

— А що?.. — я озирнулася в пошуках Квітки на моральну допомогу.

Аморальна Квітка кудись швиденько вшилася.

— Та шо — чучело якесь прийшло! Тебе мама бачила?!

— Це мама робила… — в очах моїх бриніли сльози обурення.

— Шо мама робила?

— Це плаття і цю зачіску! — сльози обурення були би не такі зрадницькі, якби не тягли за собою скривлення пики й миттєве почервоніння носа.

— Плаття нармальне… — подивившись кудись убік, дав мені півшансу Вася. — А от пріча твоя… карочє, розчешись.

Розчешись!!! А балон лаку «Прєлєсть:» як відмінити? Ну, ясно, Васю такі речі не цікавили. Вася втягнув соплі через горло і харкнув ними просто на підлогу шкільного гардеробу.

— Хам, — сказала я.

— Ти зара в мене договоришся, — сказав Вася і пішов сходами нагору, у столову . На омріяну дискотеку, куди мені тепер попасти було зась.

Треба знайти Квітку, думала я. Тільки ж як мені туди піднятися з цією уродською прічою, я ж як чучело?! От бляха-муха. Треба когось попросити її покликати. Хвилини три по тому я зловила якусь зальотну Оксану чи Наталку і сказала їй:

— Чуєш, як побачиш там нагорі Квітчучку, попроси, щоби прийшла сюди, до умивальника. Скажи, що вона мені капєц потрібна.

— Добре… — знизала плечима Оксана чи Наталка.

Хвилин за десять Квітка об'явилася.

— Шо є, Карпа?

— Та нічо. Карочє, поможи мені розмочити голову.

— Шо?

— Ну та шо-шо. Давай розмочимо цю прічу. Щітка є?

Щітки для волосся у Квітки не було. В Квітки було ідеальне густе волосся, пострижене під каре на ніжці з хвостиком . А в мене на голові був лаковий унітаз. І щітки для його доглядання не передбачалося.

— Та ладно, — рішили ми, — пальцями.

Якщо ви коли-небудь мили голову в холодній воді взимку, в умивальнику під сходами, куди часто-густо хлопці на уроках ходять сцяти, бо стаціонарний туалет міститься на вулиці і до нього ще пиляти по морозу, ви мене зрозумієте. Ракавая женщіна терпіла трансформацію. Лак «Прєлєсть» не піддавався, як совєцький развєдчік. Він так до кінця й не зліз із мого волосяного унітазу, зате сам унітаз розвалити нам вдалося. І на голові в мене стало те, що вісім-десять років по тому запросто носитиме чорнява дівчинка з ТАТУ, такий собі мокрий кіпіш. Гай-гай, для Яремчі тоді це було не те що радикально… це було… ну, це було як розмочений в умивальнику волосяний унітаз за відсутності гребеня.

Так чи інакше, я пройшла на дискотеку і Вася сказав:

— Ну от, тепер хоч шось… А взагалі мені твоя ця стрижка не подобається. Давай рости нормальне волосся.

Настрій був паскудний. Звісно, я плакала від жалю до себе й людської несправедливості — хіба я винувата, шо мама мені таке нахаламандрила і сказала, що класно?! Я плакала, коли мене, здавалося, ніхто не бачив. А може й бачив. Я не сильно переймалася тоді заповітами Лесі Українки і не слідувала принципу «Щоб не плакать, я сміялась». Леся Українка взагалі видавалася мені злою, хворою, чоловікоподібною асексуальною двоюрідною сестрою вчительки української літератури. Хто така Оксана Забужко чи Ніла Зборовська я тоді знати не знала. Слава Богу. Бо ж моментально з ракавой женщіни зробилася би феміністкою і ходила би у спідниці поверх синіх рейтузів, запхнувши у вуха дешеві дерев’яні кульчики з пацьорками з сувенірного базару, забула би про дезодорант і колготки як про дискримінативні накидання з боку шовіністів-чоловіків, а Вася би летів з вікна столової з попередньо вибитими зубами…

— О, а що з зачіскою? — поцікавилася вдома мама.

— Ой, ма, не питай. Всьо нармально, карочє, — я визувалася, щоби швидше звалити спати.

— Котра година? — суворо і страшно, примруживши очі й затягуючись сигаретою, спитав тато. Нічого нового. Як завжди. Я перевищила ліміт гульок на 5 хвилин. Було 12:05.

— У мене годинник відстав, — буркнула я і пішла в кімнату.

— Я що — закінчив з тобою?.. — ой, тато починав злитися. І це при тому, що коли я приходила додому в сраку п’яна (ви ж теж підлітками напивалися зелено-червоних лікерів ківі-чері, правда?) і валилася спати, він нічогісінько не помічав. А варто було спізнитися на 5 хвилин, як тобі влаштовували допит із тортурами: з ким гуляла, що пила і про що говорила. Як їм пояснити, про що я говорила з Васьою ?! І як взагалі можна комусь пояснити, про що ти говориш із хлопцями чи подружками у віці 13-ти років?!