Дара Корній - Щоденник Мавки

Чоловік від почутих слів так і закляк у напівзігнутому стані, адже щойно збирався сісти навпроти.

– Магдаленочко, сонце ясне! Як ви можете таке навіть думати, не то що казати? Ох! Усі справи світу зачекають, хай би навіть від цього залежала доля планети, коли така жінка телефонує мені і прагне зустрічі.

Магдалена сумно посміхнулася. Та недобрий блиск у її очах ясно говорив – вона не вірить чоловікові.

– Приємно чути, що ви так високо цінуєте наше знайомство. Однак дозвольте вам не повірити. Так-таки – усі справи зачекають, пане Карене? І навіть коли це стосується великих грошей…

Карен Вітольдович уже зрозумів: вона з ним грається і спеціально провокує. Усівся навпроти. Прийняв гру, перевів розмову на інше:

– Каву, чай, може обід, Магдаленочко? Моя французька кухарка пече неперевершені круасани…

– Лишень чай, будь ласка. Чорний, індійський, без цукру, – лаконічно відповіла Магдалена. І щоб уникнути розмов про десерт та решту, додала: – Я не голодна.

Карен зробив розпорядження покоївці. Собі замовив те саме. Покоївкою виявилася не молода дівчина, як гадала Магда. А навпаки – поважна пані за п’ятдесят, з розповнілою фігурою та порожнім поглядом.

– Дорогенька Магдочко, усіх грошей не заробиш. І хіба вони аж настільки важливі, щоб ставити їх вище спілкування з такою прекрасною жінкою, як ви, – Карен Вітольдович співав солов’єм, удаючи, що йому зовсім не цікаво, чому вона його покликала.

– Ой-ой, – Магдалена вже відверто іронізувала. – Таки вже не заробиш? А якщо то легкі гроші і майже з неба падають? Тим паче, Карене Вітольдовичу, якщо ви плануєте такі вагомі витрати.

Чоловіка це зовсім не збентежило, наче він був готовий до такого повороту. Карен лишень трохи розчаровано відповів на закиди:

– Так, Магдочко-крихітко, повторюся, і то без зайвого пафосу, – усіх грошей не заробиш. Зрештою, ви не з тих, хто вважає гроші чимось надважливим у житті, правда? До чого ця розмова?

Карен обережно підвівся, підійшов до книжкової шафи, котра стояла біля вікна і здавалася в усьому цьому дивному наповненні кімнати найсправжнішою. Взяв одну книгу, погортав її і стиха промовив:

– Інгмар Бергман якось сказав: «Життя має в точності ту цінність, якою ми хочемо її наділити». Ви погоджуєтеся з цими словами, дівчинко моя?

Пан Карен добре знав, що Магдалені зовсім не подобаються такі його випади – «моя», «дівчинко», «крихітко» – і тому спеціально провокував її. Та Магдалена вдала, що не помітила цього:

– Овва, пане Карене! Ви мене щоразу вражаєте. То про Львів ви знаєте більше від львів’ян, то притчі цитуєте, а тут раптом ще одна ваша іпостась випірнула – філософська. Якщо ви маєте на меті переконати мене, що заробляння грошей для вас зараз не «цінність», я з вами погоджуся. Бо ви вже заробили стільки, що це для вас не цікаво. Правда ж? Але ви вміло використовуєте зароблене, вкладаючи у так звану «цінність». Тільки в таких грошовитих людей, як ви, ті цінності часто змінюються. Не ображайтеся тільки на мої слова, добре?

Магдалена спеціально зробила паузу, спостерігаючи за реакцією Карена. Той і вухом не повів, направду уважно її слухаючи. Вона продовжувала:

– Але цього разу, я собі так міркую, ця цінність для вас так і залишиться номінальною. Бо навіть те, що має сенс, пане Карене, не завжди стає досяжним.

Карен повернув Бергмана на полицю, пройшовся товстими масними пальцями по корінцях книжок. Навіть здалеку Магда бачила, що фоліанти недешеві. Звісно, смаки пана Карена щодо оздоблення подвір’я та будинку могли бути і кращими, та фальшивок у справді цінному цей пан таки не терпів, і це хоч й не вселяло поваги до нього, та й відрази не викликало:

– Гм, дивна в нас розмова… Ви вродлива та розумна жінка. І це в одній іпостасі! Я не просто вражений вами, я вбитий наповал. Бо ви ще й до всіх ваших чеснот – мудра… Звідки воно береться в такому віці? Скажіть, на милість? Ах і ах! Я аплодую. Можна брати перо та записувати за вами афоризми, видавати їх книгою та ще й збагатитися на то…

Карен Вітольдович не договорив. Магдалена відверто розсміялася. Він зацікавлено спостерігав за тим, як вона щиро радіє.

– Ой, Карене Вітольдовичу, а може, то я таки поспішила з цінностями, бо, навіть роблячи комплімент, ви його завершили розмовою про гроші. Ви невиправні. Але то добре. Принаймні, не придурюєтеся.

Карен хитро примружився:

– Уміння посеред компліментів вишукувати блощиці, дівчинко моя, це також один з ваших талантів. Ви мене щоразу вражаєте чимсь незбагненним, о мудра Магдо!