Дара Корній - Щоденник Мавки

– Можна! Намалюю, звичайно намалюю. – Він був готовий на все, тільки щоб вона якнайдовше залишалася у його житті.

– І нехай він буде справжнім, як оці ваші, що на стінах. Вартовий. Нехай буде справжнім і моїм. Я знайду вас і приїду по нього. До того ж мені так кортить побачити оту правдиву вашу Альфу і Омегу. Прощавайте, Мамаю. Хай щастить у всьому.

Вона розвернулася та пішла, стукаючи високими підборами модних босоніжок.

Олексій якусь мить вагався, а потім не втримався та покликав її:

– Магдалено, зачекайте! Невже ви просто так підете? – Наздогнав, схопив за руку. – Не зникайте. Скажіть хоч, як вас знайти? Звідки ви? Чи принаймні натякніть.

Вона легко вивільнила руку з його долоні, подивилася уважно в очі.

– Я з України теж, Мамаю. Там зараз також літо, до речі, а не зима, як у вас на хуторі. Там частими гостями є тумани й дощі, там нічний спокій міста стережуть леви, там дуже багато віруючих та недостатньо віри, там день починається з кави, а закінчується також кавою, тільки з вершками…

Вона не стала чекати відповіді. Стала навшпиньки, поцілувала його в щоку:

– Не треба мене шукати, Олексію. Уже краще одному бути, без Мавки, повірте. І ваші Мамаї це знають і ви знаєте теж. – Вона виразно процитувала ще один уривок зі Сковороди: – «Що тобі найпотрібніше, то те знайдеш у самому собі».

Магдалена зробила декілька кроків. Тоді наче передумала, зупинилась. Повернулася назад:

– Та коли я відчую, що мені конче потрібен Мамай, а Мамаю Мавка, я сама знайду вас. То може статися завтра, а може, й ніколи. До побачення. Бережіть себе, Мамаю.

Вона легко торкнулася рукою його грудей, там, де серце, тоді впевнено розвернулася та пішла.

Уже біля виходу раптом зупинилася та кинула через плече:

– І, будь ласка, Олексію, не продавайте свого зимового Мамая. Йому там, де його хочуть повісити, буде дуже зле. Він тужитиме за вами…

– Ти взагалі себе чуєш чи ні? – Ольга дивилася на Магдалену здивованими та сердитими очима. – Ти – ідіотка. Не кохає вона його? Яке в сраці кохання? Га? Що воно дає те кохання? Розтовчена душа, розпластані надії, втрата віри в добрі наміри? А діти? Ти про них подумала? Тобі ж Тарас не гидкий? Діти його люблять. Ну, не люблять. Хай терплять… Але ж. Із ним ти будеш, мов за кам’яною стіною, і діти твої також будуть. Ну? Спробувати можеш, а коли не сподобається, то будь-якої миті залишиш його. Поки не спробуєш, не будеш знати як це.

Магдалена сиділа на мініатюрному стільчику в тісній кухні. Тарас поплакався в жилетку Михайлові, той нагострив Ольгу, а та тепер розпинала Магду. Не хотілося згадувати своє повернення з Києва. Ні-ні, вона не побігла чимдуж до Тараса після його наполегливого дзвінка. Вона поїхала на вокзал, узяла квиток на потяг, плацкарт-верхня полиця, і вже о шостій ранку наступного дня була вдома. Щось змінилося в ній, крапля змусила океан вийти з берегів. Чи стала причиною розмова з монахом з Михайлівського, чи знайомство з козаком-мамаїстом Олексієм (їй подобалося називати його Мамаєм). А може, вона зрозуміла дуже важливу для себе річ: настав час відпустити ситуацію, не займаючись помстою, не вигадуючи покару для тих, кого рано чи пізно доля і так наздожене й покарає. Бо її минуле зараз видавалося не таким уже і трагічним, навіть трохи смішним, – озираючись, інколи брала себе на глум: невже ота жінка з минулого, то також вона, наївна, смішна, простакувата, затуркана… Куди ділася та жінка? Бо та, що зараз сиділа навпроти Ольги та слухала її вмовляння, була геть іншою…

Тарасові Магда зателефонувала наступного дня, уже зі Львова, і, спокійно вислухала його тираду про те, що він у Києві обдзвонив усі морги, оббігав усі лікарні, міліційні відділки, шукаючи згубу, мало серцевого нападу не дістав. Правда, він чомусь не згадав, що отримав від неї ще увечері есемеску з поясненнями… Коли Магда про це нагадала, то напустився на неї, адже сприйняв есемеску як непорозуміння, бо слухавку Магдалена не брала. Тарас замовк, чекаючи виправдань чи пояснень, натомість почув слова: «Я тебе не кохаю, Тарасе. Стань щасливим, якщо зможеш, але вже без мене. Прощавай».

Крапка. І тисяча пропущених дзвінків, тисяча гримань у двері її квартири, аж сусіди міліцію викликали. Магда знала, що так буде і тому ночувала на роботі, бо в дітей канікули і вони в мами…

– Я хочу тебе зрозуміти, точніше – ні, я не можу тебе зрозуміти, Магдо. Ти поводишся безглуздо, як сімнадцятирічна дурка, – Ольга вже не може стриматися, і її несе. Тарас, виявляється, не тільки друг родини та шеф Михайла, він ще й троюрідний брат Ольги, а більше в неї рідні нема.