Геннадий Ангелов - Від гвинта

Додому я повернувся пізно ввечері. По дорозі забарахлила машина і мені довелося її ремонтувати. Місто вже замело снігом і снігоприбиральна техніка, як зазвичай у нас це трапляється, ламалася і не встигала прибирати і чистити дороги. Вже давно потрібно було поміняти стареньку «Шкоду», але рука не піднімалася. З цією машиною було пов'язано багато приємних спогадів, і по – цьому продавати не поспішав. Настрій був зіпсований і щоб якось прикрасити холостяцький вечір і вечерю, в магазині купив пляшку коньяку. Продавщиця, молоденька дівчинка років двадцяти, нахвалювала коньяк «Азербайджан», з десятирічною витримкою. Купуючи пляшку, взяв кілька банок ризьких шпротів. Вийшовши на вулицю із магазину рвонув додому, бо погода остаточно зіпсувалася, і великі снігові пластівці кружляли хороводом безлюдними вулицями. Краса та й годі. Заскакуючи в під'їзд випадково зіткнувся лобом із сусідкою з верхнього поверху. Важка і неповоротка, вона по натурі своїй була доброю і привітною людиною. Чоловік у неї пив і їй доводилося працювати, утримувати сім'ю. Вона щосили тягнула на повідку французького бульдога на вечірню прогулянку, лаяла його за лінь, за боягузтво і не помітила мене.

– Ой, Михайлику, прости. Ти бачиш, цей негідник не хоче йти гуляти.

Я втупився на бідолашну собаку, який дивився на мене великими, водянистими очима, і просив заступиться.

– Нічого, все нормально, Варваро Сергіївно.

Бульдог скиглив і намагався сховатися за моїми ногами від господині.

– Як твої справи? Одружитися не надумав? У мене є чудова подруга, як раз в твоєму смаку. Якщо хочеш, можу познайомити. Жінка в самому соку, працює в банку, квартира в центрі, діти живуть окремо. Дуже інтелігентна і сексуальна. Цукерка.

Прицмокуючи пухкими губами, вона посміхнулася, виблискуючи золотими коронками.

– Спасибі, одного разу вистачить.

Я згадав про невдале знайомство за порадою Варвари Сергіївни і посміхнувся.

– Ти про Надьку? Я тебе благаю, хто ж знав, що вона виявиться пройдохою. На вигляд розумна й серйозна жінка.

Варвара Сергіївна вже передумала виводити собаку на вулицю і всіляко мене вмовляла на нову зустріч. Я як міг відмовлявся і, посилаючись на те, що багато роботи, втік. Вже перед дверима, я почув як з першого поверху кричить Варвара Сергіївна: Михайлику, дорогий, ти подумай, я завтра ввечері до тебе завітаю. Не пошкодуєш.

Грюкнувши дверима, я зміг нарешті спокійно зітхнути і розслабитися. Приймаючи душ, з насолодою думав про майбутній вечер і пляшку коньяку. Обтираючись насухо, одягнув халат, кімнатні тапочки і задріботів на кухню. Відкриваючи холодильник, скривився. Він був порожній і давно потребував розморожування. У морозильній камері лежали напівфабрикати. Перебираючи їх, я витягнув курячі котлети і кинув їх у мікрохвильову піч. Через хвилину нехитрі харчі, з відкритою баночкою шпротів стояли на журнальному столику. Коньяк мав приємний запах, і наливаючи його в пузатий келих, я з задоволенням насолоджувався божественним ароматом.

Квартира мені дісталася від батьків. Вони сім років тому виїхали в Америку і не збиралися повертатися назад. Спілкуючись з ними по скайпу, я втомлювався від щоденних пропозицій мами приїхати до них. Відкладав поїздку як міг. Не тому, що не хотілося побачити своїми очима Америку, ні. Просто тут, в Україні, було все набагато ближче і рідніше. Батьки в один голос твердили про онуків і я кожен раз обіцяв їм зайнятися негайно цим питанням. Я був єдиним сином і з дитинства відчував з боку батьків справжню любов і ласку. Мене балували як могли і ні в чому не відмовляли. Зі школи мене виробилася звичка читати. І від батьків дісталася величезна бібліотека. Більше п'яти тисяч книг стояли на полицях, лежали в шафі, в коморі, на підлозі. Бібліотеці була відведена окрема кімната. І коли вже ставало зовсім нудно від самотності, я йшов до своїх вірних і відданих друзів – книг, і запоєм читав. Електронні книги, якими зараз був забитий до відмови інтернет, мені не подобалися. Звичка тримати книгу в руках, відчувати запах типографської фарби, гортати сторінки, була сильною. Любив класику, пригоди, військову прозу. Батько зібрав праці майже всіх великих полководців і я часто переносився думками в воєнні роки, і як справжній книголюб, з благоговінням перевертав одну сторінку за іншию. Так часто і засинав у кріслі з книжкою на колінах.

Коли влітку друзі ганяли у дворі футбольний м’яч, взимку ходили на річку кататися на ковзанах, я сидів удома, вивчаючи історію. Школу закінчив із відзнакою, завдяки хорошій пам'яті, зміг вчити напам'ять вірші і запам'ятовувати цифри з малюнками. Якщо для решти хлопців домашнє завдання було непосильною працею, то я справлявся з легкістю і навіть допомагав товаришам. За наполяганням батька, після закінчення школи поступив у військове училище. Їхати з дому не хотілося. І я тоді зі сльозами на очах прощався з батьками. В Коломиї, під Москвою, я поступив у вище артилерійське командне училище. Вражав викладачів рівень моїх знань, і так я став одним з найбільш перспективних курсантів. Добре розбирався у тактичних прийомах, в іноземній техніці, завжди намагався проводити аналіз помилок, як оборони, так і наступу. На полігоні влучно стріляв і, з молодечою винахідливістю, знаходив вихід у важких армійських завданнях. Але чим більше я перебував в армії, тим сильніше розумів, що військова служба не для мене. Хоча викладачі пророкували мені блискучу кар'єру військового. І закінчивши інститут, на подив, багатьох друзів, залишився на громадянці. Позначилися роки прожиті в армійському гуртожитку, серед клопів і вошей. Годували дуже погано, майбутні офіцери голодували і рятувалися тільки тим, що їм надсилали родичі. До мене приїжджали батьки, і батько, бачивши весь цей бардак, сумно хитав головою. І не наполягав на тому, щоб я залишився в армії. Я тоді був йому дуже вдячний, за те, що він залишив за мною право вибору, як за справжнім чоловіком. Боляче було на все це дивитися, у величезній країні, яка виграла війну, загубилися пріоритети. І на телебаченні, в газетах, на першому місці стояли злодії і бандити. Дев'яності роки для величезної країни стали переломними і до військових ставилися без належної поваги. Навчившись виживати, я не один раз згодом був вдячний інституту. Мої вміння не раз рятували життя, але про це трохи пізніше.