Эрик Ларсон - Постріл із глибин

Рано-вранці в понеділок U-20 прорізала корпусом світ кольорів кобальту та канталупи. «Надзвичайно красива погода» [397], — повідомляє запис Швіґера в журналі від 4 години ранку. Субмарина тримала курс на Сул-Скеррі, острівець у західній частині Оркнейського архіпелагу з 88-футовим маяком. З усіх британських островів цей найбільш віддалений та ізольований.

Швіґер підтримував курс на південний захід. Цілей у полі зору не було, як і загроз, тому субмарина весь день залишалася на поверхні. Ближче до заходу сонця, о 18:50, Швіґер нарешті помітив потенційну ціль — пароплав тоннажністю приблизно у 2000 тонн. На щоглі було піднято данський прапор, але лоцман Ланц вважав, що це військова хитрість, а корабель насправді британський і прямує з Единбурга. Корабель наближався до U-20, і Швіґер наказав швидко занурюватися на глибину перископа.

З моменту занурення починався складний танок, який і мав визначити, чи додасть Швіґер цей пароплав у свій облік затопленого тоннажу. Моряки бігали по субмарині туди-сюди під командуванням головного інженера, який таким чином утримував рівновагу субмарини, а стернові керували горизонтальними та вертикальними рулями. Швіґер через певні інтервали піднімав та знов опускав перископ, щоб утримувати пароплав у полі зору, але максимально зменшити час, коли перископ видно на поверхні.

За допомогою далекоміра Швіґер визначив відстань до корабля та його швидкість. Був іще один показник швидкості — висота, на яку піднімається вода на носі судна: висока біла вода свідчить про високу швидкість [398]. Якби це був французький лінійний корабель, то придивлятися треба б було уважніше: на них малювали фальшиві хвилі, щоб збити з пантелику командирів субмарин.

У Швіґера на борту було два типи торпед: стара модель із бронзи та нова модель Об. Об, або гіро (тобто гіроскопічна), була більшою та надійнішою за стару модель, але Швіґер обрав бронзову торпеду — можливо, щоб заощадити хороші торпеди для важливішої цілі, наприклад корабля з солдатами на борту, який може йому трапитись у Ліверпульській затоці. Команда зарядила торпедний апарат та заповнила трубу водою — одну з двох труб у носовій частині субмарини. У U -20 було ще два торпедні апарати на кормі.

Рульові уважно підтримували субмарину врівноваженою, щоб раптово не спливла рубка й не видала присутність субмарини або ж щоб перископ не пішов під воду, закриваючи вид капітанові, який націлює постріл.

Фрахтівник наближався, вочевидь не підозрюючи про U-20 попереду. Швіґер розташував субмарину під потрібним кутом до курсу корабля та повільно просувався вперед, щоб підтримувати роботу рулів і стерна. Субмарина по суті являла собою дуло гармати й під час запуску торпеди мала бути чітко націлена в потрібному напрямку.

З носа доповіли: «Торпеда готова».

Торпеди були дуже потужною зброєю — якщо вони спрацьовували. Швіґер мало довіряв торпедам, і не без причини. Згідно з німецькими реєстрами, близько 60 відсотків пусків торпед закінчувалися невдачею: вони відхилялися від курсу, занадто сильно занурювалися та проходили під ціллю, ламався детонатор або ж не вибухали головки [399].

Навести торпеду на ціль було справжнім мистецтвом. Маючи обмежений огляд, який дає перископ, капітан розраховував швидкість руху цілі, курс та відстань, адже цілитися треба не в корабель, а суттєво далі за його курсом, як у стрільбі по тарілках.

Історії про невлучання торпед були звичайною темою для розмов серед моряків. На одній субмарині було три невдалі пуски за одну добу, причому на третій раз торпеда неочікувано повернулася та по колу попрямувала назад, цілячись у субмарину й лише дивом не влучивши [400]. На іншому підводному човні, UB-109 (цей клас субмарин здебільшого використовували для патрулювання берегів), спробували здійснити запуск торпеди в надводному положенні [401]. Перша торпеда, випущена з кормового апарата, вийшла з труби й відразу затонула. Капітан почав маневрувати, щоб зробити ще один постріл з носового апарата. Щодо першої торпеди, то, за даними британської розвідки, вона ще п’ять чи шість разів виходила на поверхню, описала повне коло й не влучила в ціль.

Крім того, торпеди були важкі — і дорогі. Одна така торпеда коштувала 5 тисяч доларів, що в перерахунку на сьогоднішній еквівалент становить понад 100 тисяч. Її вага перевищувала 3 тисячі фунтів. Для порівняння: автомобіль «Форд» моделі «Т» важив удвічі менше. На борту субмарини Швіґера було місце для лише семи торпед, дві з яких обов’язково треба було залишити для зворотної подорожі.