Эрик Ларсон - Постріл із глибин

Адвокат Тьорнера, Батлер Аспінолл, головний британський знавець морського права, доклав усіх зусиль, щоб перетворити історію Тьорнера на послідовний звіт про останній ранок «Лузитанії» та викликати в лорда Мерсі співчуття. «Я хотів сказати, що зараз у нас є велика перевага знати те, що було невідоме йому тоді, — казав Аспінолл. — Ми сидимо тут і спокійно обговорюємо справу, маючи можливість вивчити мали, і зараз умови в нас зовсім не такі, які були в капітана у момент прийняття рішення» [730].

Загалом лорд Мерсі вислухав свідчення тридцятьох шістьох людей: пасажирів, членів екіпажу та незалежних експертів. У результаті розслідування він скасував звинувачення Адміралтейства і зняв з Тьорнера відповідальність за загибель «Лузитанії». У своєму звіті Мерсі писав, що Тьорнер «вдався до найкращих заходів на основі наявної інформації. Його рішення були рішеннями досвідченого та вправного мореплавця. Хоча хтось інший міг би прийняти інші рішення — можливо, більш вдалі, — на мою думку, немає жодних підстав звинувачувати Тьорнера» [731]. Щодо закриття четвертої котельні за наказом «Кунард», то Мерсі дійшов висновку, що це не має стосунку до справи. Зниження швидкості, яке стало наслідком цього наказу, «все одно не заважало “Лузитанії” лишатися найшвидшим кораблем — швидшим за всі інші пароплави на трансатлантичних рейсах» [732]. Мерсі поклав усю відповідальність виключно на командира субмарини.

Без сумніву, Тьорнер відчув полегшення, але його син Норман згадував, що він сприймав таке ставлення як несправедливе. «Йому було боляче від того, як під час допиту... вину за потоплення намагалися покласти на нього, особливо звинуватити його за обраний ним курс» [733]. Лорд Мерсі поділяв його почуття. Скоро він відмовився від своєї посади в комісії, називаючи розслідування «чортовими брудними справами» [734]. «Кунард» залишила Тьорнера на посаді капітана.

Протягом закритої частини розслідування Адміралтейство жодного разу не визнало, що мало інформацію про переміщення U-20. Також таємною залишилась інформація щодо заходів із захисту «Оріону» та інших військових кораблів. Ба більше: Адміралтейство не стало виправляти помилку лорда Мерсі, який дійшов висновку, що в «Лузитанію» влучили дві торпеди, навіть незважаючи на те, що в Кімнаті 40 точно знали: Швіґер випустив лише одну.

Розслідування також не стало з’ясовувати, чому «Лузитанію» не переспрямували безпечнішим шляхом через Північну протоку і чому не надали супроводу. Насправді, ці невирішені питання є вкрай важливими у справі «Лузитанії»: з огляду на всі дані, які були в Адміралтейства щодо U-20; з огляду на те, що Адміралтейство раніше охоче надавало супровід кораблям, які прямували в порт, або ж відводило їх на безпечний маршрут; з огляду на те, що на борту були вкрай необхідні боєприпаси та снаряди; з огляду на те, що на основі розвідданих Кімнати 40 «Оріон» ретельно охороняли та стежили за ним; з огляду на те, що U-20 уже затопила три кораблі на шляху «Лузитанії»; з огляду на те, що керівник «Кунард» Бут у п’ятницю вранці влаштував паніку в штабі флоту у Квінстауні; з огляду на те, що існував новий і безпечніший маршрут через Північну протоку; з огляду на те, що і пасажири, і команда сподівалися на супровід Королівського флоту до Ліверпуля, — з огляду на все це, постає питання: чому корабель кинули напризволяще, коли прямо на його шляху чекав відомий убивця кораблів та людей?

У Національному архіві Британії та в Черчилль-коледжі у Кембриджі, де зберігаються документи Кімнати 40, про це немає жодних відомостей. У жодному документі — ані натяку на засмучення через наявність очевидної можливості скористатися плодами роботи Кімнати 40 і врятувати тисячу життів — змарнованої можливості.

Це питання здивувало принаймні одного відомого військового історика, покійного Патріка Біслі, який під час Другої світової війни був офіцером британської морської розвідки. Закони секретності Британії забороняли йому писати про це до 1970—80-х — тоді він опублікував декілька книг. Одна з них була присвячена Кімнаті 40 — вона подає начебто офіційну версію подій. У цій книзі він лише опосередковано торкнувся тих подій, розповідаючи, що якщо не було умисного плану наражати «Лузитанію» на небезпеку, то «єдине пояснення, що залишається, — це недбалість, яку не можна пробачити» [735].

Проте пізніше в інтерв’ю, яке зберігається в Імперському воєнному музеї в Лондоні, Біслі говорив менш розважливо. «Як англієць і людина, яка любить Королівський флот, я б краще списав цю невдачу на недбалість, навіть на страшенну недбалість, аніж на змову навмисне наразити корабель на небезпеку» [736]. Але, сказав він, «на основі значної кількості даних, які є в доступі зараз, я неохоче змушений стверджувати, що, беручи до уваги всі чинники, найбільш вірогідне пояснення — це дійсно змова, хоч і недосконала, поставити “Лузитанію” в небезпеку, щоб втягти Сполучені Штати у війну». Так багато було зроблено для «Оріону» та інших військових кораблів, писав він, але нічого для «Лузитанії». Він докладав неймовірних зусиль, але, хоч як він розглядав усі факти, однаково доходив висновку про змову. «Якщо таке пояснення неприйнятне, то, може, хтось дасть мені інше пояснення для цих дуже й дуже цікавих обставин?»