Эрик Ларсон - Постріл із глибин

— Звідки у вас ця інформація?

— З машинного відділення, мадам, — відповів він. Хоча ясно, що машинне від ділення не могло йому такого повідомити. Він, мабуть, намагався заспокоїти натовп і втримати людей від панічних перегонів до шлюпок.

Це був останній раз, коли Лоріа бачив Тьорнера. Лоріа разом із тією жінкою попрямував до корми, передаючи іншим пасажирам слова капітана.

Пасажир другого класу Генрі Нідхем, можливо, їх бачив: він згадував, як з боку містка йшов пасажир та кричав, що «капітан сказав, корабель не затоне» [581].

«Ці вигуки зустрічали з радістю, — писав Нідхем, — і я помітив, що деякі пасажири, які намагалися зайняти місце в шлюпках, повернули назад із задоволеним виразом на обличчі».

Слова Тьорнера лише підтвердили те, у що вірили або хотіли вірити пасажири та команда: що торпеда не здатна потопити корабель. Головний стюард і лікар після двох вибухів спокійно ходили вздовж палуби з цигарками у руках, переконуючи пасажирів, що корабель у безпеці. І це здавалося доволі вірогідним, адже «Лузитанія» була надто великою та надто добре спроектованою, щоб потонути. Цю ідею тільки підтверджувало все навколо: яскравий травневий день, спокійний і теплий, гладеньке море, миси Ірландії вдалечині — такі зелені, що, здавалося, випромінювали сяйво.

Ісаак Леманн, бізнесмен із Нью-Йорка, не поділяв цієї впевненості в непотоплюваності судна. Він спустився в каюту по свій жилет, але виявилося, що хтось уже був тут і забрав його. Знервованого Леманна охопило передчуття хаосу. «Я не знаю, що зі мною було, — згадував він, — але я глянув у свою валізу з костюмами та витяг звідти револьвер. Подумав, що він може знадобитися, якщо хтось стане чинити не так, як належить» [582].

Серед пасажирів «Лузитанії» були також суднобудівники, і спочатку вони, як і решта, вірили, що корабель не може потонути. Один із них, Фредерик Дж. Ґонтлетт, керівник у компанії Newport News Ship Building and Dry Dock Company, прямував у Європу, щоб зустрітися з виробниками субмарин, маючи в планах започаткувати таку ж справу в Сполучених Штатах. Він подорожував разом із президентом компанії Альбертом Гопкінсом.

Обідній стіл Ґонтлетт ділив із Гопкінсом та ще одним суднобудівником із Філадельфії на ім’я Самюель Нокс. (Це саме компанія Нокса збудувала «Gulflight», американський нафтовий танкер, який торпедували попереднього тижня.) Вони сиділи за своїм звичайним столом, шостим праворуч. Усі були вдягнені в костюми. На столах — білі скатертини та прозорі скляні вази з квітами. Крізь вікна кімнату заливало сонячне сяйво.

Зала нахилилася праворуч. Зі стола Ґонтлетта впала ваза. «Я покинув свою каву та горішки, встав з-за столу та крикнув стюардам закрити ілюмінатори» [583], — згадував він. Оскільки він сам був суднобудівником, то добре усвідомлював небезпеку, яку становили відкриті ілюмінатори. Кричати довелося разів шість. «Здавалось, у стюардів була безліч справ деінде, так що, коли вони вийшли з зали, я вчинив так само і теж вийшов».

Ані він сам, ані його приятелі не зробили жодної спроби зачинити ілюмінатори самостійно, і ті так і лишилися відкритими. Ґонтлетт підійшов до вішака, узяв своє пальто та капелюх, а також одяг Нокса, і вони разом піднялися сходами через три марші на шлюпкову палубу.

Ґонтлетта запевнили, що нахил судна начебто стабілізувався на 15°. Він був переконаний, що ситуація не погіршиться, і «навіть на мить не допускав думки, що корабель потоне». Він так і сказав жінці, яка стояла поруч в оточенні своїх дітей. Вона звернулася до нього з питанням, що робити, і «я сказав їй, що небезпеки немає» і що «корабель не потоне».

Ґонтлетт вважав, що переборки та водонепроникні двері не дозволять воді заповнювати трюм далі, але потім відчув, що ситуація змінюється. Нахил став більш явним, і корабель почав хилитися на ніс. У цей момент, згадував він, «я вирішив сам роздивитися й визначити, у чому проблема».

Він підійшов до поруччя в передній частині палуби, нахилився вперед і глянув на ніс. Бак частково зник під водою.

Ґонтлетт пішов у каюту і вдягнув свій жилет.

Усі системи корабля відмовили. Стерно не працювало. Головна динамо-машина теж зупинилась, і світло згасло. Усі, хто перебував у внутрішніх коридорах, опинились у повній темряві. Оператор зв’язку Марконі на найвищій палубі перейшов на аварійне електропостачання. Два ліфти всередині корабля, у частині для першого класу, застрягли [584]. Один із пасажирів згадує, що люди в ліфтах почали кричати.