Array Array - Пацики

Сволота! — каже вона й знову регоче й цілує. Несподівано зіскакує й тягне мене за руку на матраци. Толя, пішли… Ой, бля — раптом хапає мене боляче за яйця, що я аж скрикую, й знову голосно регоче. Обіймає мене за шию, я падаю з нею на матраци. Таня агресивно скидає з мене штани з трусами, її руки, наче нишпорки, хапають мій болт і вставляють, куди потрібно. Ми перекочуємося, я вже на ній. Ця клята сучка несподівано дає мені по сраці ляпаса, другого, й ричить, як ненормальна. Риня, придурок, ходить навколо нас і сміється: активніше! активніше! Риня, хую ти темний, іди звідси! — гаркає на нього Таня й знову періщить мене по голій сраці. Це повна торба! Такого я ще не бачив. Пробую масажувати їй цицьки, але Таня забороняє, каже, що ними буде годувати дітей. Хм? Дивна курка. Свою щілину, через яку будуть вилазити ці діти, віддає направо й наліво, а дойки — табу. Дивна курка. Але я не хочу про це думати й продовжую її натягувати. Захекано з неї підводжуся, бляха, трусяться ноги, по тілу блукає легкий мандраж, а Таня лежить, її обличчя ще більше розпашіло, наче після добрячої лазні, дивиться на мене й регоче. Гукає Риню, але той лається, що в нього показує на «півшостої». Мені настільки боляче, що я насилу перебираю ногами, добираюся до лавки й падаю. Невдовзі до нас підходить Таня, вона більше не регоче, виглядає так, наче їй щойно дали кувалдою по голові. Стріляє в мене цигарку, закурює. Кілька хвилин мовчки потягуємо свої штахети. Заплющую очі, яйця гудять, як ненормальні, дві палки — не хуй собачий. Мене непокоїть, чи я часом не надірвався, адже такого зі мною ше не було. Риня каже, що тепер, коли Чихаренка опустили, треба шукати Артура і його дуру Ірусю, дати обом по мозгах, дати серйозно, щоб запам'ятали надовго. Пауза. Я хочу виловити Чихаренка, кажу Рині. Він зиркає на мене з розумінням, цей лосяра загнався конкретно… який підар… порвати мало… Я хочу сам покарати цього дауна й подивитися в його жлобські очі, плюнути в них. Ми його знайдемо, якщо треба. Треба, дуже треба, бичяра має знати, що він повний нуль, шкода, що ми раніше йому балду не відірвали. Таня дивиться на свої котли й каже, що пора звалювати. На прощання Риня легко б'є її по дупі й кидає: щоб не забувала. Риня, виведи мене звідси, дивиться на нього лукаво, а мені махає ручкою «па». Я підриваюся й кажу: мушу йти. Ми виходимо з підвалу, я стою в коридорі на атасі, поки Риня своїм ключем закриває двері. До перерви залишилось три–чотири хвилини, якщо нас помітить директор або його заступник, то можуть за це трахнути. Заступник, сука — справжній гестапівець, любить за вуха тягати. Ми з пацанами не раз думали йому по мозгах настріляти, але ніхто не знає, де цей підар живе: одні кажуть — на Греблі(Район у Тернополі), інші взагалі — аж у Великій Березо–виці, у Містечку Залізничників. Правда, одного разу, на св. Андрія, ми дурбелика покарали: його сраний «запорожець» винесли на сходи адміністративного корпусу, сходинок десять тарабанили вгору — мало не повсцикалися. Коли він побачив свою колимагу біля вхідних дверей — охуїв на місці. Бігав туди–сюди, метушився, погрожував нам кулаком. Але… нічого не зробиш… така твоя доля, старий лосяра, затичка менструальна, вівця тупорила, піт на яйцях бабуїна, лайно зіпсутого носорога, чювирло дебільне… На третій парі (німецька мова) мене тягне покімарити, я насилу себе стримую, аби не заснути, вино конкретно морить, а ще болять яйця. Нє, стільки трахатися — більше не треба. Училка німецької, як на зло, смикає кожного по черзі, завалює запитаннями, або ж змушує складати німецькою речення. Потім ми повторюємо граматику. Інфінітив, партиціп цвай, бля, у мене в натурі зараз — повний партиціп цвай. Коли я не зміг перекласти «влітку я люблю купатися, їсти фрукти і грати у футбол», вона почала питати німецькі слова, які ми мали вивчити вдома. Торба. Я нічого не знаю, гітлер капут, дойче зольдатен, унтерофіцірен… унд алєс фройлян… ніхт капітулірен… Сьогодні був останній день навчального року. Нам дають п'ять днів підготовки до екзамену. П'ять днів лафи. Після пари Риня каже, в «Мелодію» завезли нові платівки, Петро Григорович купив собі щось новеньке з «Рок–архіву». Це моя улюблена серія. Вирішуємо їхати в магазин. У мене з бабками повний голяк, кажу Рині, він дістає з кишені чорну шкіряну лопату, розкриває її, я бачу цілу купу купюр, і запитує, цього вистачить? Йдемо на тролейбусну зупинку, чую, як мене гукають. Обертаюся, за мною стоїть Сава. Він, мабуть, біг, бо захеканий.

— Гроші приніс? — насмішкувато запитує Риня.