Михайло Старицький: Червоний диявол

Цей панегіричний вірш ми можемо знайти в не раз уже згадуваному «Київському літописові», а заодно довідатися про певні шокуючі обставини передчасної і трагічної загибелі хороброго князя.

«В том жε року АХ̃КА [1621] в рыцεрских справах досвεтчεныи εго мл. княз Сεмεн Михаилович Лыко на подстароствε чεркаскомъ, которыи нε был прεконаныи боεм, алε прεз чаровницу там жε в Чεркасεх c тым сε свεтом пожεкнал». Тут же приведено і той довгий панегіричний вірш, — ось уривок з нього:

(Автор цієї частини літопису мав до князя Семена особливу симпатію, запевняючи, що сам при його боку бувши, став свідком його лицарських справ)

Не переймаючись наразі долею Білгороду і Путивля, задумаємося, що воно за чарівниця така і чого завзялася на князя Семена? Валерій Шевчук присвятив князеві Семенові Лику одну з частин збірника «Фрагменти із сувою мойр» («Фрагмент третій, «Милий кохання тягар»), припустивши, що причиною трагедії стало любовне розчарування і зрада. Хтозна, черкаська чарівниця зовсім не конче мусила бути молодою красунею, яка бодай ненадовго полонила героїчного князя. У ранньомодерному світі чародійством більше поралися жінки літні і не такі вже й красуні (швидше навпаки, у польській мові чарівниця й досі розпатлана бабега, спроможна радше залякати, аніж зачарувати). Хай там як, але тодішні чарівниці, видно, чимало уміли, — не лише морочити голову наївним закоханим дівчатам, як це трапилося з героїнею «Червоного диявола». А все-таки і та доволі страховинна циганка теж дещо зробила, хоча й запевняла свою клієнтку, що доля назавжди розвела її з коханим, та ще й відібрала в неї золоті прикраси. Адже по дорозі від циганки Галя зустрілася з Мартином, всі їхні непорозуміння миттю розвіялися (як це вони порозумілися, нічого одне одному не пояснивши?) і, врешті, все закінчилося цілком щасливо. Можливо, маніпуляції з вигнанням недобрих духів таки допомогли?

Повернувшись до «Київського літопису»: в іншому його місці йдеться про відбудову Успенської церкви в Києві (цій відбудові чимало уваги присвячує також В.Антонович у статті «Київські війти Ходики»). «Дозорцею» тієї роботи був пан Созон Балика (син Яцька, брат Галі-Федори), а виконавцем робіт — італійський архітектор Себастьян Браччі:

«А поправлял тую цр̃ков маистръ зє Влох Савостиян Брану, почал мсц̃а мая ГІ̃ [13] дн̃я на Возносєниє Гсд̃нє».

В іншому списку «Літопису»:

«А поправлялъ тую церковъ майстръ зе Влохъ, Савостиянъ Брачъ».

Взагалі Созон Балика та Себастьян Браччі так часто згадувалися разом у документах та пам’ятних записках, що аж виникла версія, наче Созон доводився архітектору зятем. Ця версія навіть втрапила у Вікіпедію.

«До речі, саме Созон Балика здійснював нагляд за відбудовою цієї церкви і, мабуть, не випадково: він доводився зятем архітектору Себастіану Брачі, який займався цією відбудовою». ( Вікіпедія, статтяБалики ).

Ще інше припущення викладене у вступній статті до «Київського літопису» ( В. І. Ульяновський, H. М. Яковенко, Київський літопис першої чверті XVII ст. [Український історичний журнал 1989, №2. — С.107-120; 1989, №5. — С.103-114. ]

«Себастіан Браччі був тестем Богдана Балики, сина Созона Балики».

Але насправді зятем Себастіана Браччі був інший Богдан Балика, син Яцька Балики і Созонів брат, той самий, що залишив записки про свою участь у Московській війні. Вже на початку цих записок він так описує своє прощання з ріднею:

«Тогожъ дня, на день святого мученика Поліевкта, былемъ я, Богданъ Балыка, у дому ихъ милостей: пана Александра и пана Созона Балыкъ, войтовичовъ кіевскихъ, братіи моей, а потомъ былемъ въ дому пана Савостіяна, бурмистра кіевского, тестя своего». ( Записки кіевскаго мђщанина Божка Балыки о московской осадђ 1612 года. Изъ лЂтописнаго сборника Ильи Кощаковскаго, виділення моє . )