Микола Руденко - У череві дракона

Ось я читаю у Василя:

«… Маркс не бачить різниці поміж працею землероба і працею промислового робітника — скажімо, ткача. За Марксом, там і там додаткова вартість створюється однаково — із надлишку людської праці. Якщо казати про ткача, то в цьому разі (хоч і не без застережень) можна погодитися з Марксом: додаткова вартість виникає із праці. Принаймні так це виглядає зовні: ткач отримав 10 кілограмів вовни і виткав із неї 10 кілограмів тканини. Але ж тепер ми вже міряємо вовну не на кілограми, а на метри — отже, міряємо фактично працю ткача. В такому разі можна застосувати бухгалтерські вправи Маркса — тобто показати, що фінансово (й тільки фінансово!) певна частка вартості залишається в кишені капіталіста. Він має право її пропити або використати на розбудову виробництва. Але ж ми добре бачимо, що капіталіст хмеліє від самої розбудови виробництва — така природа його психіки. Інакше він перестане бути капіталістом і опиниться на смітнику.

Судження Маркса про додаткову вартість не мудріші від суджень дитини, яка цілком щиро гадає, що електрика добувається із розетки. Маркс дещо знає про фабричну промисловість, але нічого не знає про глибинну (тобто субстанціональну) природу землеробства. Тут він виявився ментально сліпим.

Вся система аналізу в „Капіталі“ надміру прив’язана до грошей. За Марксовим вченням, гроші є засобом виміру людської праці. Нібито й вірно, але так само вірно, як те, що електрика добувається із розетки. Скільки в цій очевидній істині справжньої науки — ось питання!

А що, як раптом виявиться, що гроші вимірюють не саму працю, а щось незмірно глибше, пов’язане із самою природою? Ну, скажімо, біологічну енергію, яку ми витрачаємо у праці. І це справді так, бо сама кількість людської праці нічого нам не каже. Зате як тільки ми починаємо вимірювати витрати й приріст біологічної енергії (обов’язково те й те в глобальному балансі!), наше бачення економічного життя здобуває виразність. Ми починаємо розуміти, що праця здатна не лише створювати, а й руйнувати. Хіба ж це не вона створила пустелі, де біологічна енергія (тобто сонячна енергія, акумульована в фотосинтезі) взагалі зникає, майже до нуля? Прикладів безліч. І взагалі, хибно спрямована суспільна праця (тобто спрямована не на збагачення людства всіма видами біологічної енергії, а на її винищення, хай навіть заради безміру електричної енергії) здатна привести до перетворення земної кулі на мертву пустелю. Атомні (можливо, навіть термоядерні) електростанції породять енергетичну невичерпність, але ж без сонячної енергії, акумульованої в гумусі, вона ніщо. На цій основі фантасти мають право створювати цивілізацію роботів, але створена природою цивілізація людей має увірватися.

До цієї тези ми ще не раз повернемось, а зараз уважніше розглянемо, в чому полягає докорінна різниця поміж працею ткача і працею хлібороба. Ткач, виготовивши певну кількість тканини, не збагатив біосферу (отже, й людство) новою біологічною енергією. Він лише витратив її певну кількість, котра була закладена в вовні (то ж бо продукт фотосинтезу!) та в їжі, яка надала йому сили для праці. Отже, промисловий робітник не створює додатку біологічної енергії на планеті — навпаки, він її лише витрачає на власну працю і працю машин (вугілля, нафта), аби виробляти нову форму: із дерева виготовляти меблі, із металу — автомобілі тощо.

Тепер погляньмо на працю землероба: кинувши в землю одне зернятко кукурудзи, він отримує сотні нових зерен, яких раніше не було в природі. Так нагромаджується на земній кулі все нова й нова біологічна енергія, що забезпечує працю мільйонів людей. Наростає тваринництво, яке своїм гноєм збагачує родючість ґрунтів — тепер люди навіть перестають помічати, звідки в них береться щедра, різноманітна їжа. Вони віддають усі свої сили й здібності розвиткові науки, техніки, мистецтва. Такий шлях, на відміну від Марксового, робить земну цивілізацію безсмертною.

Як відомо, у Маркса виробництво додаткової вартості характеризується негативно — бо це, мовляв, показує, що в суспільстві панує експлуатація праці. Така формула декому підказала зворотні висновки: бажаєте прогресу — експлуатуйте і якомога нещадніше! Ось що породило сталінщину. Сталін за природою психіки був жорстоким циніком, але він повірив Марксові й почав переробляти мільйони людей на додаткову вартість — тобто викачувати з них біологічну енергію.

Оце ж і є катастрофа, зумовлена обмеженістю погляду: замість того, щоб добувати біологічну енергію з розвитку фотосинтезу, сталіністи вибирали її безпосередньо із людських м’язів. Як вона туди потрапляє, вони не здатні були осягнути. Тут потрібне було не політичне, а космічне мислення, про що Маркс навіть не здогадувався.