Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2008, ISBN: 2008, Издательство: Юніверс, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Шляхи свободи. Відстрочення: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Шляхи свободи. Відстрочення»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У другому томі трилогії «Шляхи свободи» змальовано французьке суспільство, яке стоїть перед нелегким і болючим вибором: вступати у війну, щоб захистити випадкового і другорядного союзника, — чи поступитися агресорові, щоб зберегти мир у Європі? Хто виграє — той, хто нападає першим, чи лагідний і поступливий миротворець? Що важливіше — мир чи свобода? Кожен з героїв роману вирішує цю проблему по-своєму, та врешті політики приймають власне рішення…

Шляхи свободи. Відстрочення — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Шляхи свободи. Відстрочення», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Стара принесла чашку пінявого молока. Марсель взяла її до рук і почала пити довгими ковтками. Її верхня губа глибоко занурилася в білий плин і вхлинала його з легеньким сьорбанням. Молоко співало, плинучи їй у горло.

— Воно таке добре, — зітхнувши, сказала вона. На верхній губі в неї утворилися білі вуса.

Стара дивилася на неї з добротливим виглядом.

— Незбиране молоко, ось що треба для майбутньої дитини, — сказала вона. Обидві засміялись, як жінка з жінкою, і Марсель підвелася, спираючись об стіну.

— Я начебто добре відпочила, — сказала вона Даніелеві. — Ходімо, якщо ви не проти.

— До побачення, пані, — сказав Даніель, тицяючи у долоню старій грошову банкноту. — Красненько дякуємо вам за люб'язну гостину.

— Спасибі, пані, — інтимно усміхнувшись, сказала Марсель.

— Бувайте здорові, — відказала стара. — Та назад уже поволеньки йдіть.

Даніель підняв перекладину і підтримав Марсель: вона спіткнулася об каменюку й заточилася.

— Ой! — зойкнула віддалеки стара.

— Візьміть мене під руку, — звелів Даніель.

— Я така незграба, — знітившись, мовила Марсель.

Вона взяла його під руку: він відчув її коло себе, гарячу й опасисту; йому подумалося: «І Матьє міг хотіти оце!»

— Дивіться ж, — сказав він, — ідіть маленькими кроками.

Похмурі паркани. Тиша. Лани. Чорна стяга сосен на обрії. Тяжкою повільною ходою люди верталися на свої ферми; вони сядуть за довгим столом і, не кажучи й слова, сьорбатимуть свій суп. Дорогу перейшло стадо корів. Одна з них наполохалася і, вибрикуючи, побігла клусом. Марсель притислася до Даніеля.

— Уявіть собі, я боюся корів, — тихенько сказала вона.

Даніель ніжно стиснув їй руку. «Іди ти під три чорти», — подумав він. Вона глибоко зітхнула й замовкла. Він скоса глянув на неї й побачив, що очі її затуманилися, посмішка зробилася сонна, на лиці з'явився блаженний вираз. «Готово! — задоволено подумав він. — Вона попливла». Таке часом находило на неї, коли в череві починала ворушитися дитина або ж коли вона дізнавала якогось незнаного відчуття; вона тоді почувалася плинною і млосною, мов той Чумацький Шлях. Так чи так, а він вигравав на цьому п'ять хвилин. Йому подумалося: «Я йду селом, он простують корови, ця гладка молодиця — моя дружина». Він мало не зареготався: за своє життя йому не доводилося бачити стільки худоби. Ти сам цього хотів! Сам цього хотів! Кожнісінького божого дня ти хотів катастрофи, що ж, її тобі подано. Вони йшли поволеньки, наче двоє закоханих, узявшись попідруки, і довкруг них дзижчали мухи. Якийсь дідуган, що стояв, спершись на заступа, край свого поля, провів їх поглядом і посміхнувся. Даніель зненацька відчув, що обличчя його зашарілося. І якраз цієї миті Марсель вийшла зі стану заціпеніння.

— А ви вірите в те, що буде війна? — раптом запитала вона.

Її рухи втратили свою напасливу напруженість, вони зробилися мляві й розслаблені. Проте голос її так і залишився різкий і розсудливий. Даніель зиркнув на лани. Лани чого? Він не міг відрізнити кукурудзяний лан від бурякового поля. І почув, як Марсель перепитала:

— То ви вірите в це?

І йому подумалося: «Ото якби настала війна!» Вона лишилася б удовою. Вдовою з дитиною і готівкою в шістсот тисяч франків. Не рахуючи спогадів про незрівнянного чоловіка: чого б іще могла вона бажати? Охоплений цим бажанням, він різко зупинився, стиснув голівку свого ціпка й подумав: «Господе, зроби так, щоб настала війна!» Шалена блискавиця, котра на клапті рознесе цей спокій, догори коренем переверне ці села, пориє вирвами ці лани, збурить ці плоскі й одноманітні рівнини так, що вони будуть скидатися на бурхливе, війна, виполонення людей доброї волі, побиття младенців. Та вони роздеруть цей безхмарний небосхил власними руками. Як будуть вони ненавидіти одне одного! Як будуть вони боятися! І як трепетатиму я від утіхи в цьому океані ненависти. Марсель подивовано глянула на нього. Йому захотілося розреготатися.

— Ні. Не вірю.

Дітлахи на шляху, їхні пронизливі й безневинні голосочки, їхній сміх. Мир. Сонце мигтить на огорожах як і вчора, як і завтра мерехтітиме; на закруті дороги з'явилася дзвіниця Пейреорада. Все в цьому світі мало свій запах, свою вечірню тінь, довгу і бліду, своє особливе майбуття. І сума всіх цих майбуттів — мир: можна відчути його на дотик у лакованому дереві цієї перекладини, у доторку до ніжної шиї цього хлопчака, прочитати його в цьому жадібному погляді, він струмує разом з пахощами зігрітої сонцем кропиви, вчувається в теленьканні церковних дзвонів. Люди позбиралися у своїх домівках довкруг паруючих супниць, вони ламають хліб, наливають вина у шклянки, витирають ножі, й оці їхні повсякденні порухи витворюють мир. Він тут, зітканий із усіх оцих майбуттів, мир — це хибка упертість Природи, мир — це сонце, яке сходить щоранку, це тремтлива непорушність ланів, це сенс усіх людських турбот і клопотів. Кожен порух закликає до нього, кожен жест утілює його, навіть важка хода Марсель, що крокує поруч зі мною, навіть ніжний потиск моєї руки в її руці. Град камінців у вікно: «Геть звідси! Геть звідси!» Мілан ледве встиг відхилитися назад. Чийсь пронизливий голос вигукував його ім'я: «Глінка! Мілан Глінка, геть звідси!» Ще хтось наспівував: «Чехи мов блохи в німецькому кожусі!» Каміння заторохтіло по підлозі. Камінець із бруківки розбив дзеркало над коминком, ще один упав на стіл і на друзки розтрощив кавника. Кава розіллялася по скатертині і ледве чутно почала цяпати на підлогу. Мілан притулився спиною до стіни, він дивився на дзеркало, на стіл, на підлогу, а вони знай репетували по-німецькому під вікном. Він подумав: «Вони розілляли мою каву!» й ухопив за спинку стільця. По ньому цебенів піт. Він підняв стільця над головою.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення»

Обсуждение, отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x