— Ну й дурний! Це ж тільки жарт, — сказав йому Жорж, який відразу погодився.
— А потім, щоб ти знав, — докинув Ґері, — якщо тобі подобається корчити з себе ідіота, роби як знаєш. Ми обійдемося й без тебе.
Ґериданісоль знав, що такий аргумент завжди впливав на Фіфі. Він наперед підготував письмовий текст присяги, під яким мусив підписатися кожен член братства.
— Тільки я тобі відразу скажу. Відмовляйся відразу, бо коли підпишешся, буде пізно.
— Гаразд! Не гнівайся, — сказав Фіфі. — Подай мені текст.
І він підписався.
— Я, хлопче, цілком на твоєму боці, — сказав Жорж, ніжно обіймаючи Бориса рукою за шию. — Але Ґериданісоль тебе не хоче.
— Чому?
— Бо не довіряє тобі. Каже, ти не витримаєш.
— Як це, не витримаю?
— Він вважає, що ти відмовишся вже від першого випробування.
— Побачимо.
— Ти й справді погодишся тягти жереб?
— Чом би й ні?
— Але ти знаєш, до чого це зобов’язує?
Борис не знав, але хотів знати. Тоді Жорж йому пояснив:
— «Сильна людина не чіпляється за життя».
Це було не абищо.
Борис відчув, як у нього пішла обертом голова. Але він опанував себе й сказав, намагаючись приховати свою тривогу:
— А ви й справді всі підписалися?
— Авжеж. Дивись.
І Жорж подав йому текст присяги, під яким Борис міг прочитати три імені.
— А вони... — почав він боязко.
— Що, вони? — урвав його Жорж так брутально, що Борис не наважився говорити далі.
Жорж чудово зрозумів, що саме Борис хотів запитати. Він хотів запитати, чи й інші взяли на себе те саме зобов’язання і чи можна бути певним, що вони від нього не відступлять.
— Та нічого, — сказав він.
Але від цієї миті у нього виник сумнів щодо інших. Він почав підозрювати, що інші щось задумали й не грають із ним у відкриту гру.
«Тим гірше для них, — подумав він відразу. — Яка мені різниця, якщо самі вони збираються ухилитись від того, що пропонують мені. Я доведу їм, що маю більше мужности, ніж вони».
І подивившись Жоржеві просто у вічі, промовив:
— Скажи Ґері, що на мене можна розраховувати.
— То ти підпишешся?
О, яка в цьому була потреба? Адже він дав своє слово. Він відповів просто:
— Якщо ти так хочеш.
І під іменами трьох «сильних людей» на тому проклятому аркуші він написав своє ім’я, великим акуратним почерком.
Жорж, тріумфуючи, поніс показати аркуша двом іншим. Усі троє погодилися, що Борис виявив хоробрість. Вони стали радитися.
Звичайно ж, вони не зарядять пістолет. Та й патронів до нього немає. Фіфі боявся лише того, що він чув, ніби іноді велике хвилювання могло спричинити смерть. Його батько, сказав він, одного разу розповідав про симуляцію страти... Але Жорж його урвав.
— Твій батько з Півдня, — сказав він.
Ні, Ґериданісоль не збирався заряджати пістолет. У цьому не було потреби. Той патрон, який Лаперуз одного дня в нього заклав, він так звідти й не вийняв. Ґериданісоль переконався в цьому, проте остерігся сказати про це двом іншим.
У капелюх поклали чотири імені. Це були чотири однакові й однаково згорнені папірці. Ґериданісоль, який мав «тягти», подбав про те, щоб написати ім’я Бориса на п’ятому, якого тримав у руці. І ніби випадково витяг саме його. Борис запідозрив шахрайство, але промовчав. Який сенс протестувати? Він знав, що приречений, але не зробив найменшої спроби, щоб захистити себе. Бо навіть якби жереб випав на когось іншого, він запропонував би його замінити, таким великим був його розпач.
— Не поталанило тобі, старий, — визнав за потрібне сказати Жорж, але голос його прозвучав так фальшиво, що Борис подивився на нього сумними очима.
— Справу зроблено, — сказав він.
Після чого вирішили провести репетицію. Та оскільки їх могли побачити, то домовилися поки що зробити це без пістолета. Вирішили дістати його з коробки в останню мить, перед самим початком «справжньої гри». Не можна було давати привід для тривоги.
Отже, задовольнилися тим, що в цей день домовилися про годину та місце, яке позначили крейдяним кругом на підлозі. Його вибрали в навчальному класі, праворуч від кафедри, в кутку, який утворювали забиті двері, які, проте, можна було відчинити під аркою входу. Що ж до години, то її обрали на час уроку. Це мало відбутися на очах у всіх учнів; це добре їх приголомшить.
Провели репетицію в порожньому класі, єдиними свіцками якої були троє змовників. Але пуття з цієї репетиції було мало. Просто з’ясували, що від місця, де сидів Борис, до накресленого крейдою кола було рівно дванадцять кроків.
Читать дальше