П. Мені здається, є одна неспростовна річ, яка суперечить ідеї абсолютного злютування — це опір, дуже незначний, якого зазнають небесні тіла, рухаючись крізь простір, — сьогодні, правда, твердять, що деякий опір існує, але настільки незначний, що його недогледів навіть прозірливий Ньютон. Про опір тіл ми знаємо, насамперед, що він пропорційний їхній густині. Абсолютне злютування — це абсолютний опір. Там, де нема проміжків, нема й податливості. Ефір абсолютної густини буде для зірки перешкодою незмірно могутнішою, ніж ефір алмазний чи залізний.
В. Ваше заперечення знімається з легкістю, майже пропорційною його нібито неспростовності. — Коли йдеться про рух зірки, то без різниці, що через що проходить — зірка крізь ефір, чи ефір крізь зірку . Це найбільш безпідставна астрономічна помилка — прив’язувати відоме збурення руху комет до ідеї проходження їх через ефір: яким би розрідженим він не був, він спинить будь-який зоряний рух набагато швидше, ніж це допускають астрономи, що воліли б затушувати незбагненне для них питання. Водночас у дійсності маємо таке гальмування, якого можна сподіватися від тертя ефіру при його моментальному проходженні крізь небесне тіло. В першому випадку гальмівна сила є миттєва й замкнута на себе, в другому нагромаджується без кінця.
П. Але чи в усьому цьому — в ототожненні звичайної матерії з Богом — чи нема в цьому вияву непошани? ( Я був змушений двічі повторити питання, поки чуйносплячий повністю збагнув його. )
В. А чому, скажіть, матерію слід шанувати менше, ніж ум? Ви забуваєте, що матерія, про яку я говорю, — це, під кожним оглядом, «ум», а чи «дух» науки, коли йдеться про її високі спроможності, і водночас «предмет», «матеріал» тієї ж науки. Бог, з усіма тими силами, які приписуємо духові, є ніщо інше як досконалість матерії.
П. Ви твердите, отже, що неподільна матерія в русі — це мисль?
В. Взагалі рух — це всесвітня мисль всесвітнього ума. Ця мисль творить. Всі створіння — це лиш Божі думки.
П. Ви кажете — «взагалі».
В. Так. Всесвітній ум — це Бог. Для нових особин потрібна матерія .
П. Але ж ви зараз говорите про «ум» і «матерію» так само, як метафізики.
В. Так — щоб не було плутанини. Коли я кажу «ум», то маю на увазі неподільну, первинну матерію; коли «матерія» — то все решту.
П. Ви сказали: «для нових особин потрібна матерія».
В. Так; бо у невтіленім бутті ум — тільки Бог. Щоб створити осібних мислячих істот, треба було втілити часточки божественного ума. Так уособлюється людина. Без облачення в тіло, бути їй Богом. Отже, осібний рух втіленої часточки неподільної матерії є мисль людська; рух цілого — мисль Божа.
П. Ви кажете, людина без тіла буде Богом?
В. ( Після сильних вагань. ) Я не міг такого сказати; це абсурд.
П. ( Звіривши запис. ) Ви сказали: «Без облачення в тіло бути їй Богом».
В. Так воно є. Людина без тіла була б Богом — була б знеособлена. Але знеособленою вона не може бути — принаймні, ніколи не буде , — бо тоді мусимо уявити чин Божий з поверненням на себе самого — безцільний, марний чин. Людина — творіння. Творіння — це думки Божі. Думка невідворотна; така її природа.
П. Не розумію. Ви кажете, людина ніколи не збудеться тіла?
В. Я кажу: людина ніколи не буде без тіла.
П. Поясніть.
В. Є два тіла — первинне і довершене; подібно як є два стани — гусениця і метелик. Те, що ми звемо «смертю», є лиш болючим перевтіленням. Наше теперішнє втілення — проминальне, підготовче, тимчасове. Майбутнє — довершене, вдосконалене, безсмертне. Життя довершене — ось остаточний задум.
П. Тільки що перевтілення гусениці нам відоме і зрозуміле.
В. Нам — так, але не гусениці. Матерія, з якої складається наше первинне тіло, перебуває у засягу чуттєвих органів цього тіла; чи, ясніше кажучи, наші первинні органи пристосовані до матерії, з якої сформоване наше первинне тіло, — але не до тієї, з якої складається довершене. Наше довершене тіло, таким чином, недоступне первинним чуттям; ми сприймаємо тільки оболонку, що в тлінні спадає з внутрішньої форми, — не саму цю внутрішню форму; однак і внутрішня форма, й оболонка доступні сприйняттю тих, хто вже сягнув довершеного життя.
П. Ви не раз казали, що месмеричний стан майже такий, як смерть. Як це розуміти?
В. Коли я кажу, що він майже такий, як смерть, то маю на думці, що він майже такий, як довершене життя; бо коли я в трансі, чуття мого первинного життя не задіяні і я сприймаю зовнішній світ навпростець, без них, — через посередництво, яким користуватимусь у довершеному, неорганізованому житті.
Читать дальше
